Якщо базові мережі довіри, які створюються громадянами для здійснення своїх колективних заходів, залишаються поодаль від публічної політики, тоді у громадян виявляється мало стимулів брати участь у такій політиці, але досить потужні стимули приховувати свої соціальні зв'язки від політичної інтервенції. За таких умов майже неможливо ефективно та послідовно впроваджувати колективну волю громадян у діяльність держави, принаймні без революції. Але повна інтеграція, наприклад, як за умов теократії, родових олігархіях та фашизмі, також виключає можливість демократії, оскільки має місце недопущення переводу колективної волі громадян через переговори в діяльність держави [7, с. 112-113].

Три головні процеси інтегрують мережі довіри в публічну політику: розпад відокремлених мереж довіри, інтеграція раніше відокремлених мереж довіри та створення нових, пов'язаних із політикою мереж довіри. Такі процеси доцільно, на думку Ч. Тіллі, вважати необхідною умовою демократизації. «Вони необхідні, тому що інакше у громадян немає стимулів справлятися з провалами демократичної політики, тому вони з легкістю будуть покидати публічну політику, коли вона їх не буде задовольняти. Інтегрування мереж довіри спонукає громадян обирати право голосу та лояльність замість виходу з політики. Протилежні вказаним процеси виводять мережі довіри з публічної політики» [7, с. 120].

Нерівність - це такі відносини між особами чи групами осіб, коли в результаті їх взаємодії одна група отримує більше переваг, ніж інша. Усталена категоріальна нерівність - це такі, що мають організаційні форми, відмінності в перевагах за статтю, національністю, етнічною приналежністю, релігію, приналежність до якоїсь громади та інші подібні системи класифікацій [7, с. 137].

Будь-які режими породжують нерівність і роблять це трьома можливими шляхами: захищаючи переваги своїх основних прибічників; створюючи свої власні системи стягування або винагороди ресурсами; перерозподіляючи ресурси серед сегментів підвладного їм населення. «При демократичному режимі існує значна матеріальна нерівність, і при цьому демократичні держави вкладають кошти у підтримку існуючих форм такої нерівності, що означає, відсутність нерівності не є необхідною умовою демократії чи демократизації. Замість цього досягнення демократії полягає в ізоляції громадської політики від будь- яких питань існуючої матеріальної нерівності. Демократичний режим здатен формуватися та існувати тільки до того часу, поки сама публічна політика не стане розпадатися по межам категорій нерівності. І навпаки, політичні права, обов' язки та залучення, відмінні від категорій нерівності, погрожують демократії та перешкоджають процесу демократизації. Демократія процвітає, коли нерівність повсякденного життя не пов' язані з нерівностями у відносинах держава - громадянин [7, с. 145].

Значні зміни ступеня та характеру категоріальної нерівності також впливають на демократичні перспективи. Будь-яке суттєве посилення категоріальної нерівності, яке ніяк не компенсується публічною політикою, виявляється серйозною загрозою існуючим демократичним режимам. Посилення категоріальної нерівності призводить до контролю основних ресурсів з боку влади, що в результаті призводить до появи авторитарних режимів.

Після виокремлення публічної політики від категоріальної нерівності та маючих тяжкі наслідки включення до неї соціальних мереж довіри, третьою важливою зміною, яка веде до демократії, буде знищення автономних незалежних владних структур, які мають власні, дієві засоби насилля та примусу. Такі структури можуть діяти як поза межами держави (наприклад, бойовики), так і всередині (наприклад, військові чини). Український дослідник І. Сенченко називає такі структури влади латентними, але щодо їх ролі у політичному процесі та системі влади в державі, він погоджується з Ч. Тіллі [6]. Подолавши їх, держава підкориться публічній політиці, поширив народний вплив. Таким чином, влада буде обмежена самоврядуванням, яке виступає, поряд із самоорганізацією, підґрунтям, основою для функціонування публічної політики в сучасних державах.

Інтеграція соціальних мереж довіри та ізоляція публічної політики від категоріальної нерівності посилює узгодженість дій держави з виявленими вимогами громадян. Однак, результати змін у мережах довіри та категоріальній нерівності, позитивна спрямованість указаних трьох процесів чинить подвійну дію: вони сприяють контролю публічної політики над державою та посилює вплив мас на публічну політику. Протилежні процеси - скорочення та згортання політичної участі тощо - обмежують зовнішній контроль над державою та вплив мас на публічну політику.

Отже, на взаємини влада - самоврядування впливає нова конфігурація влади, яка складається під впливом всебічного захоплення демократією та поширенням глобалізаційних процесів. Три процеси, що впливають на становлення нової конфігурації влади - це соціальні мережі довіри, категоріальна нерівність та латентні (альтернативні) структури влади, які кожний в окремості та у сукупності призводять до ствердження самоорганізаційних та самоврядних процесів як основи нової конфігурації влади в сучасних демократичних державах.

ЛІТЕРАТУРА

Дегтярев А.А. Основы политической теории. - М.: Высшая школа, 1998. - 238 с.

Макиавелли Н. Рассуждения о первой декаде Тита Ливия // Избранные сочинения. - М., 1982. - С. 126-275.

Олсон М. Влада і процвітання. Подолання комуністичних та капіталістичних диктатур / Пер. з англ. А. Іщенка. - К.: Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2007. - 174 с.

Рабінович П.М. Основи загальної теорії держави та права. - К.: Юрінформ, 1995. - 362 с.

Сартори Дж. Искажение концептов в сравнительной политологии // Политические исследования. - 2003. - № 3. - С. 23-43.

Сенченко М.І. Латентні структури світової політики: Нариси з конспірології. - 2-ге вид., стереотип. - К.: МАУП, 2005. - 312 с.

Тилли Ч. Демократия. - М.: Наука, 2007. - 263 с.

Шайхутдинов Р. Современній политик: охота на власть. -