УДК 327

Гуцало М.Г.

ПРОБЛЕМИ ПОЛІТОЛОГІЧНОЇ ІНТЕРПРЕТАЦІЇ ПОНЯТТЯ ТЕРОРИЗМ»

Стаття присвячена проблемі політологічної інтерпретації поняття «тероризм».

Ключові слова: тероризм, ефективні заходи, світ, насильство, влада, владні відносини, терористичні акції, революційні зміни, консенсус, консолідація.

Статья посвящена проблеме политологической интерпретации понятия «терроризм».

Ключевые слова: терроризм, эффективные мероприятия, мир, насилие, власть, отношения власти, террористические акции, революционные изменения, консенсус, консолидация.

The article is devoted to the political interpretation of problem terrorism.

Key words: terrorism, efficient measures, world, violence, power, power relationships, terrorist actions, revolutionary changes, consensus, consolidation.

Тероризм як самостійна об'єктивна категорія є центральним поняттям нового наукового напряму - «терорології» (від лат. terror - страх і грецьк. logos - вчення) - «науки про тероризм, його причини, умови (фактори), специфіку детермінації, особу терориста, систему заходів по боротьбі з тероризмом та нейтралізації (мінімізації) його наслідків, які вивчаються через органічний синтез філософських, загально і частково наукових методів» [1, с. 230]. Застосування поняття «тероризм» у багатьох науках, зокрема соціальних та гуманітарних, засвідчує його методологічне значення. Від базового поняття «тероризм» утворилося й продовжує утворюватися чимало похідних, серед них: теророгенність, теророгенез, теророгенна обстановка, терорологічна профілактика, тероросередовище, тероровійна, а також антитероризм, антитерористична діяльність, контртерористична операція тощо. Досить симптоматичним, на нашу думку, стала поява такого терміна, як «терорократія» - буквально влада терору. Як бачимо, стрімке збільшення масиву подібних понять та термінів свідчить про загострення пізнавальної ситуації у напрямку подальших напрацювань по створенню загальної теоретичної концепції тероризму з урахуванням різноманітних аспектів його досліджень.

Тероризм як явище розвивався протягом тривалого історичного періоду, удосконалюючи форми й методи. Це дає підстави характеризувати його як динамічне явище, яке адаптується до умов соціального середовища, загострює існуючі проблеми, тим самим деформуючи саму тканину духовного і політичного життя соціуму. Відповідно відбувається й модифікація сутнісних ознак тероризму, частина яких є лабільними, інша ж характеризується відносною сталістю. Науковий аналіз тероризму та формування на цій основі ефективних заходів протидії йому потребує функціонально чітких визначень і критеріїв, які дозволять виявити сутнісні особливості цього феномена та виділити його з-поміж схожих, однак неідентичних форм кримінального та політично мотивованого насильства. Пошукова робота у цьому напрямі, з' ясування визначальних рис тероризму, що змінюються відповідно до історичної трансформації, пов' язана, насамперед, з дослідженням проблем насильства, яке лежить в основі терористичного феномена. Тому перша дефініція, яка висувається нами, полягає в тому, що тероризм - це завжди незаконне насильство (фізичне та/або психологічне), яке має агресивний характер. У той же час фактор насильства є необхідною, однак недостатньою умовою для визначення тероризму.

Насильство є невід'ємною складовою суспільно-політичних відносин, яке існує як у стосунках між особами, так і у відносинах між народами та державами. Апологетами насильства як вирішального фактора суспільного розвитку, злому старого й утвердження нового є Платон, Н. Макіавел- лі, Т. Гоббс та Гегель. Політичне насильство розглядається як вищий прояв класової боротьба згідно з концепцією марксизму. Як свідчить історія, реалізація марксистських ідей на практиці обернулася для людства втратами й стражданнями, призвела до утвердження насильницької моделі як домінантної у масовій свідомості.

У той же час ідеї побудови світу, вільного від насильства, сповідувалися Е. Роттердамсь- ким, Я. Коменським, У. Пенном, Ж-Ж. Руссо, І. Кантом, Г.Спенсером та ін. Цей ідеал вибудовувався мислителями задля досягнення «вічного миру». Ще чеський політичний діяч Іржі Подеб- рат та видатний європейський гуманіст Еразм Роттердамський уперше в історії Європи поставили питання про мир як про загальнолюдський ідеал і закликали до припинення війни. У контексті нашого дослідження важливою видається теза про те, що сучасна епоха являє собою досить небезпечну, критичну межу трансформації насильства до рівня непоправної катастрофи винищення всього живого. І тому сьогодні важливою є якісна зміна вектора свідомих зусиль людини у напрямку подолання насильницьких стереотипів, культу насильства.

Політичне насильство зазвичай визначається як особливий тип дії, спрямований на нав'язування волі однієї людини або групи решті, для чого використовується фізична сила. У зв'язку з цим досить обґрунтованою видається точка зору В. Нікітаєва, який вважає єдиною визначальною ознакою тероризму в політичній свідомості саме характер дії. Тільки на цій підставі палестинська інтифада та чеченський джихад можуть з такою легкістю кваліфікуватися як еквівалентні один одному, тобто як «тероризм», будучи в той же час в усьому іншому суттєво різними [2, c. 63]. Близьким до нашого розуміння є визначення насильства, дане Л. Буєвою, як прояв агресії фрустрованих індивідів та груп, результат соціального тиску, що перевищує можливості людини терпіти [3, с. 62].

Визначаючи насильство з позицій політології, О.В. Дмитрієв і І.Ю. Залисін вбачають у ньому фізичний примус, який застосовується як засіб нав'язування волі суб'єкта з метою оволодіння владою, перш за все державною, її застосування, розподілу, захисту. Це найбільш відвертий, видимий засіб політичного і соціального панування в цілому. На відміну від прихованих, більш м'яких способів володарювання (маніпуляція, переконання, стимулювання) насильство прямо і глибоко обмежує свободу соціального агента шляхом фізичного впливу на нього (обмеження свободи пересування, тимчасове позбавлення дієздатності, фізичне знищення) [4, с. 23-24, 146].

Поглиблюючи розуміння насильства у напрямку більшої конкретизації змісту в контексті владно-вольових відносин, А. Гусейнов пропонує його визначення в якості зумисне здійсненого обмеження (пригнічення) фізичних та