УДК 327(477)+327.51 НАТО

Шатун В.Т.

РОЗВИТОК І СУЧАСНИЙ СТАН СТОСУНКІВ УКРАЇНИ І НАТО

У статті розглядаються та аналізуються історія розвитку, напрямки, сучасний стан та перспективи співробітництва України з НАТО.

Ключові слова: європейська політика, відносини, вектор зовнішньої політики, Атлантична Рада, політичні амбіції, стратегічні цілі, пріоритет, офіційні особи.

В статье рассматриваются и анализируются история развития, направления, современное состояние и перспективы сотрудничества Украины, с НАТО.

Ключевые слова: европейская политика, отношения, вектор внешней политики, Атлантический Совет, политические амбиции, стратегические цели, приоритет, официальные лица.

In the article the history of development, directions, modern position and perspectives of collaboration of Ukraine and NATO are considered and analyzed.

Key words: European policy, relationships, foreign policy vector, Atlantic Union, political ambitions, strategic goals, priority, officials.

У Посланні Президента України до Верховної Ради України «Європейський вибір: Концептуальні засади стратегії економічного та соціального розвитку України на 2002-2011 роки» зазначено : «Інтереси національної безпеки держави та сучасна міжнародна ситуація диктують необхідність суттєвого поглиблення відносин України з НАТО.

Активізація євроатлантичного інтеграційного вектора зовнішньої політики України, його чітке спрямування на повномасштабну євроатлантичну інтеграцію, на реформування військового потенціалу країни відповідно до європейських стандартів має стати одним з найважливіших пріоритетів зовнішньої політики нашої держави.

Ми повинні бути готовими йти в НАТО настільки, наскільки самі держави - члени Альянсу будуть до цього готові, і робити все можливе для того, щоб інтереси України і НАТО в цьому питанні збіглися. Це - запорука активної участі України в дальшому формуванні європейської політики у сфері безпеки, врахування інтересів нашої держави в процесі євроатлантичної інтеграції» [2].

Стосовно доцільності та своєчасності проведення референдуму щодо НАТО Президент Атлантичної Ради України генерал В. Гречанінов висловився таким чином: «Референдум про вступ у НАТО сьогодні зайвий з однієї простої причини: нас туди ніхто не запрошує. Сьогодні ідея референдуму про вступ у НАТО просто використовується для задоволення певних політичних амбіцій. НАТО нам потрібна для того, щоб потрапити в Євросоюз. Це об'єктивна реальність - усі без винятку держави, які приєдналися до ЄС, спочатку стали членами НАТО. Це обов'язковий щабель на шляху до Європи. Якщо ми скажемо НАТО «ні», то це буде «ні» перспективі вступу України в ЄС» [18].

Перший міністр оборони незалежної України генерал армії К. Морозов, який сьогодні обіймає посаду Голови Місії України при НАТО наголошує: «Позаблоковий статус був надзвичайно вигідним політичним досягненням у перші роки незалежності України, оскільки він надав час для вивчення ситуації. Сьогодні він вичерпав своє значення. З урахуванням того, що механізм колективної оборони більш ефективний, ніж нейтральний статус, Україна повинна вибирати - або НАТО, або Організація договору про колективну безпеку (ОДКБ) на чолі з Росією. Для ухвалення рішення потрібно проаналізувати всю інформацію, зрівняти критерії, необхідні для вступу в Альянс і в ОДКБ. Членство в НАТО передбачає досягнення високих показників у найважливіших сферах державного ладу - це і політичні, й економічні, і суто військові критерії. На всіх цих напрямках повинна бути розгорнута величезна робота для структурної перебудови. Саме просування держави на шляху досягнення критеріїв є вдалим випадком сприяти загальнодержавному розвитку. А в ОДКБ? Немає таких вимог, а виходить, не буде й реального розвитку...» [19].

Метою даного дослідження є визначення сучасного стану відносин між Україною і НАТО, здобутків і перепон на шляху до євроатлантичної інтеграції нашої держави.

Хронологію, основні напрямки і стан стосунків між Україною і НАТО пропонується розглянути за такою схемою:

послідовність розвитку контактів і співпраці;

План дій Україна - НАТО;

співпраця у сфері підтримання миру і безпеки;

реформування галузі безпеки й оборони;

співпраця між військовими і у галузі озброєнь;

цивільне планування на випадок надзвичайних ситуацій;

інформування громадськості.

Послідовність розвитку контактів і співпраці. Офіційні відносини між Україною й НАТО встановлюються в 1991 році, коли Україна вступає в Раду північноатлантичного співробітництва (пізніше перейменована у Раду євроатлантичного партнерства) відразу після розпаду Радянського Союзу і отримання нею незалежності.

У 1994 році Україна стала першою країною - членом СНД, яка приєдналась до «Партнерства заради миру» (ПЗМ). Це приводить до розробки Плану дій Україна - НАТО міністрами закордонних справ, на зустрічі в листопаді у Празі, Чеська Республіка [10, c. 5].

Україна була серед перших країн, які відкрили дипломатичні місії при НАТО в 1997 році.

У травні 1997 року в Києві відкрився Центр інформації та документації НАТО, роль якого полягає в координації інформаційної діяльності, спрямованій на підтримку взаємовигідного партнерства України і НАТО і пояснення політики Альянсу широким колам української громадськості. Центр має у своєму складі військовий зв'язковий елемент, який тісно співпрацює з українськими збройними силами над питаннями участі у спільних навчаннях, тренуванні та миротворчих операціях під проводом НАТО.

9 липня 1997 року в Мадриді український президент і глави держав і урядів НАТО підписали Хартію про Особливе партнерство між НАТО та Україною. Хартія стала основою для відносин між НАТО та Україною і дала можливість державам НАТО підтвердити свою підтримку суверенітету, незалежності, територіальній цілісності, демократичному розвитку, економічному процвітанню і статусу неядерної держави України, а також принципу недоторканності кордонів.

Згідно з Хартією було створено Комісію Україна - НАТО (КУН), яка є органом, відповідальним за розвиток відносин між НАТО і Україною та керування спільною