баз НАТО на території України, то їх розгортання відбуватиметься виключно на території держав-членів і винятково за згодою цих держав на засадах Конвенції «Про статус збройних сил країн - учасниць НАТО» від 19 липня 1951 року [6, с. 6]. Положеннями конвенції визначено, що допуск іноземних військ на територію інших держав здійснюється за окремими угодами у кожному конкретному випадку. Щодо України, то розміщення іноземних військових баз на території нашої держави заборонено ст. 17 Конституції України (хоча одна військова база - Чорноморський Флот Російської Федерації - функціонує). У цьому контексті також варто відзначити, що Росія здійснює більш активну, ніж Україна, політику військово-політичного та військово- технічного співробітництва. Офіційна політика Росії спрямована на розширення та поглиблення пертнерських відносин з НАТО.
Дискусії точаться навколо ціни членства в Альянсі. Стандарт оборонних витрат НАТО - 2 % ВВП. Ця сума цілком достатня для забезпечення війська. Мілітаризація коштує для країни набагато більше. Наприклад, військові витрати Ізраїлю у мирний час становлять 10 % ВВП [6, с. 7]. Членство в НАТО передбачає внески його членів до бюджету Альянсу на рівні 0,5-1,0 % їхніх військових витрат. Якщо орієнтуватися на прогнозні обсяги ВВП України в 2010 році (близько 940 млрд. грн.) і розмір оборонного бюджету - 2 % ВВП, то річні витрати складуть максимум 190 млн. грн. Крім того, частина витрат з бюджету НАТО спрямовується на модернізацію збройних сил країн-членів. У випадку з новими членами НАТО, ця допомога перевищує їхні власні внески до спільного бюджету. Наприклад Чехія, внесок якої до бюджету НАТО складає близько 16 млн. доларів США, отримала інвестицій на 120 млн. доларів [6, с. 7].
Поширеними є переконання, що внаслідок впровадження стандартів НАТО, Україні доведеться переозброювати армію, закривати власні заводи і купувати зброю і техніку на Заході. Однак, це не відповідає дійсності. Значна кількість зброї й техніки може залишатись на озброєнні ще 15-20 років. Стандарти НАТО передбачають сумісність різних зразків техніки.
Ще однією причиною негативного ставлення частини громадян до вступу України в НАТО є політичні ігри та боротьба політичних сил, які вміло використовують тему слов'янської єдності для поширення антинатівських настроїв.
Таким чином, антинатівські настрої, не- сприйняття вступу України до Північноатлантичного Альянсу, обумовлені, значною мірою, відсутністю комплексної, продуманої інформаційно- роз'яснювальної роботи з боку Міністерства оборони, Міністерства зовнішніх справ та інших владних структур. Активна, цілеспрямована робота із громадськістю, що грунтується на переконливій аргументації, дозволила б зруйнувати існуючі у масовій свідомості негативні стереотипи та сформувати стійкі позитивні установки. Першочерговим завданням на сьогодні є зміна у населення загальної політичної мотивації вступу до НАТО. В її основу доцільно покласти віковічні прагнення українців до миру, до порозуміння, небажання воювати із сусідами. Важливим у формуванні політичної мотивації є наголос на відповідальності українців за збереження спокою та миру навколо нашої країни і в усій Європі. Вступаючи до НАТО, Україна прагне миру, стабільності та безпеки в Європі. НАТО для України - це не лише демократичні цінності, впровадження передових технологій, наближення країни до ви- сокорозвинених ринків, поштовх до внутрішніх перетворень, а й формування України як підсистеми єдиної системи європейської безпеки, в якій наша держава може посісти гідне місце, забезпечивши, тим самим, і свою власну національну безпеку. Саме така політична мотивація буде зрозумілою і прийнятною для значної частини нашого народу. Адже вона базуватиметься на особливостях української ментальності та специфіці політичної свідомості. Саме на такій політичній мотивації повинна базуватись Воєнна доктрина України та стратегія безпеки.
Набуття членства у НАТО потребує масштабних реформ і трансформацій у сферах політики, економіки, оборони та безпеки. Необхідно забезпечити всебічну демократизацію усіх сфер суспільного життя, спрямувати розвиток України шляхом сучасної европейської демократії. В першу чергу, членство у НАТО передбачає демонополізацію політичного і економічного життя України, масштабні перетворення у сфері оборони та безпеки, розвиток громадянського суспільства, забезпечення громадського контролю. Важливими напрямами трансформації повинні стати: запровадження ефективної виборчої системи; демократизація і децентралізація політичної та адміністративної систем; вдосконалення судової системи; верховенство права; посилення незалежності суду і прокуратури; реформування системи управлінння і правоохоронних органів для подолання корупції; запровадження механізмів захисту прав людини; підпорядкування збройних сил, поліції та розвідувальних служб цивільному уряду і парламенту; активізація ринкових реформ, приватизація, демонополізація і дерегуля- ція економіки; забезпечення свободи преси; докорінна реструктуризація системи оборони та безпеки [1, с. 69]; прискорення інституційних, процедурних змін в українському державному апараті. Здійснення цих реформ є першочерговим завданням для України.
Принципи відносин особливого партнерства із НАТО, механізми їх втілення безпосередньо зачіпають військову сферу України. У контексті євроатлантичної інтеграції України, особливого значення набуває реформування Збройних сил нашої держави згідно з євроатлантичними стандартами, створення нової моделі української Армії, яка спроможна інтегруватись у військові структури Північноатлантичного Альянсу та ефективно функціонувати в умовах демократичних процесів.
Реформування Армії України у контексті євроатлантичної інтеграції передбачає: удосконалення структури та оптимізацію чисельності Збройних сил; створення принципово нової нормативно-правової бази з оборонних питань; розвиток міжнародного військового співробітництва; реформування військової науки та освіти; оновлення виховної роботи, морально-психологчної та політичної підготовки військових; вдосконалення системи соціально-правового забезпечення військовослужбовців. Надзвичайно важливими напрямами реформування Збройних сил, також, є: всебічна оптимізація цивільно-військових взаємин; встановлення ефективного