чіткими формулюваннями в зверненні Джорджа Буша до нації 29 січня 2002 року. У Вашингтоні на той час відкрито говорили, що виконавча влада США вирішила перейти від тактики стримування до превентивних дій. Президент Дж. Буш представив Конгресу США нову Стратегію національної безпеки, яку вже називають "доктриною Буша", котра, по суті, відкидає концепцію стримування, яка визначала оборонну політику в роки холодної війни, на користь далекоглядної стратегії по відношенню до ворожих держав та терористичних груп. Стратегія в той же самий час передбачає розширення допомоги на потреби розвитку вільної торгівлі, підтримку демократії, боротьбу з хворобами та реорганізацію збройних сил США [5].
7 жовтня 2001 року почалася перша війна США та їхніх союзників у ХХІ столітті. На військові об'єкти, об'єкти протиповітряної оборони і пульти управління правлячого в Афганістані руху "Талібан", який не погодився видати Усаму бен Ладена і прикрити мережу його таборів з підготовки терористів, були випущені крилаті ракети, скинуті потужні бомби.
19 членів НАТО вперше в історії альянсу застосували статтю 5 Північноатлантичного договору. Стаття 5 трактує напад на одну державу-член НАТО як напад на всіх та забов' язує їх вжити заходів у відповідності зі своїми конституційними процедурами. В підсумку 16 з 19 країн виділили військовослужбовців для участі в афганській кампанії, незважаючи на те, що офіційно ця війна не велася як операція НАТО [6].
Склад антитерористичної коаліції, утвореної після вересневих подій для боротьби з міжнародним тероризмом, можна умовно поділити на три основні групи. Це - США, їхні союзники по воєнній операції - окремі країни НАТО (Великобританія, Іспанія, Німеччина, Італія, Канада і Франція), тобто ті, які зобов' язалися виділити війська. Друга - Австрія і Північний альянс (афганські військові формування, які вели боротьбу з талібами). А також партнери - близько 40 країн, які так чи інакше допомагали, але безпосередньої участі в бойових діях не брали. До останніх зараховують Україну і Росію, а також ряд мусульманських країн - Йорданію, Оман, Пакистан, Туреччину, нові незалежні держави Центральної Азії.
На початку грудня 2001 року таліби здали Кандагар - останній оплот ісламського фундаменталізму на афганській землі. Був захоплений печерний комплекс Тора Бора. І військові експерти, і місцеві старійшини були переконані, що саме в цьому комплексі ховається Усама бен Ладен. Проте після падіння Тора Бора саудівського мільйонера знайти в ньому не пощастило [2].
Після цього адміністрація Буша розпочала підготовку другої фази антитерористичної операції, головною метою якої повинно було стати повалення режиму Саддама Хусейна в Іраку. Але на цей раз уряду США довелося домагатися схвалення своїх дій з боку Ради Безпеки ООН. У вересні 2002 року президент США виступив в ООН та намагався розширити антиіракську коаліцію, але так і не зміг переконати противників військового вторгнення в Ірак, до числа яких належали Росія, Франція, Німеччина, Китай та ряд інших країн. Після довгих переговорів Рада Безпеки прийняла компромісну резолюцію № 1441, у відповідності до якої Ірак повинен був допустити на свою територію міжнародних інспекторів з метою перевірки фактів виробництва зброї масового знищення.
Адміністрація Буша бачить найбільш ефективний спосіб боротьби з міжнародним тероризмом у прискоренні процесу глобалізації, проти чого так борються слаборозвинені країни. Не отримавши підтримки Ради Безпеки ООН і навіть багатьох своїх союзників-членів НАТО, адміністрація Буша відважилась на самостійні дії. Операція "Шок та трепет" розпочалася 20 березня 2003 року. В цей же день Дж. Буш виступив зі зверненням до нації, в якому повідомив, що війська антиіракської коаліції розпочали операцію по роззброєнню Іраку. А вже 1 травня президент Буш урочисто оголосив народу про переможне завершення війни.
Але до миру в Іраку ще далеко. Після повалення режиму Саддама Хусейна почалася партизанська війна, жертвами якої за перші післявоєнні шість місяців уже стали більше трьох сотень військовослужбовців США та їх союзників [7]. І сьогодні майже щодня відбуваються терористичні акти, направлені проти сил коаліції та владних структур Іраку.
Теракти 11 вересня, створення глобальної антитерористичної коаліції здійснили вплив навіть на розвиток ситуації на Корейському півострові та довкола нього. Цей вплив проявився через тактику "гри" головних учасників корейського врегулювання - США, Японії, Китаю, Росії та самих обох Корейських країн. На тлі війни з тероризмом корейська ситуація нібито застигла в своєму розвитку [8].
Події вересня 2001 року спричинили зміну геополітичної ситуації в світі. По-перше, була створена міжнародна антитерористична коаліція, до якої увійшло більше сорока країн. По-друге, в Афганістані був повалений режим руху "Талібан" та створений новий уряд на чолі з Хамідом Карзаєм. По-третє, в Іраку був повалений диктаторський режим Саддама Хусейна. Взагалі, саме війна в Іраку ясно показала, наскільки радикально змінилася американська зовнішня політика після подій 11 вересня 2001 року. На початку свого президентського строку Джордж
Буш оперував зовсім іншими термінами, що складали основу його "реалістичної" зовнішньої політики. Увага Буша була сконцентрована на великих регіональних державах, таких, як Китай та Росія, а зовсім не на країнах третього світу.
До речі, терористичні акти 11 вересня радикально змінили характер російсько- американських відносин. Президент Російської Федерації В. Путін першим висловив співчуття американському народові та запевнив президента Буша в тому, що Росія готова здійснити будь-яку можливу допомогу в