що доктрина місцевого самоврядування визнається однією з провідних ідей державотворення в нашій державі. Позитивним є те, що з'явився активний муніципальний рух та Асоціації міст України, які законними методами відстоюють інтереси громадян та формують думку щодо подальшого розвитку своєї системи. Важливо, щоб у цих умовах Верховна Рада України та Конгрес регіональних та місцевих влад на основі попереднього досвіду державного будівництва запропонували демократичну модель місцевого самоврядування. В основі цієї моделі необхідно покласти принцип співпраці органів місцевого самоврядування з органами виконавчої влади, звільнити їх від політико - адміністративної опіки органів місцевих державних адміністрацій.
На наш погляд, основними шляхами розвитку системи місцевого самоврядування можуть бути: правове забезпечення усіх видів її діяльності; збалансування повноважень органів місцевого самоврядування та фінансово- матеріальних ресурсів; підвищення ролі політичних партій і громадських організацій в різноманітних напрямках діяльності органів місцевого самоврядування; впровадження різних науково обґрунтованих управлінських моделей і технологій у діяльності всіх інститутів місцевого самоврядування; модель влади в кожному з міст України важливо створювати на основі прогресивних традицій з врахуванням ментальності представників територіальної громади; місцеві органи самоврядування свою увагу повинні зосереджувати на створенні сприятливих умов для розвитку економіки міста, на посуванні сучасних соціально-економічних проектів, які створюють базу для соціального захисту населення; місцеве самоврядування слід будувати не за національними чи етнічними принципами, а на основі його призначення - вирішення місцевих проблем; розвивати життя і діяльність громади на основі: співпраці і конкуренції; громадському інтересі і державницьких ідеях; особистих пристрастях і матеріально економічних законах ринкової системи; прозора кадрова політика, нейтралітет в політичних пристрастях посадовця- менеджера, професіоналізм і патріотизм посадовців муніципальних органів управління, якісний склад депутатського корпусу; систему місцевого самоврядування важливо розвивати з врахуванням європейського досвіду, наприклад, застосування норм магдебурзького права в управління містами тощо.
Пошук нових організаційних і політико - правових форм місцевого самоврядування не припиняється у всіх країнах світу. Вимоги дійсної демократії передбачають вибір тієї чи іншої форми організації влади на місцях виключно самою громадою. Одначе законодавство України обмежує територіальну громаду в цьому праві через закріплення в Законі України про місцеве самоврядування одної, загальної для всіх громад, формі. В загальному вигляді вона моделюється за принципом - сильний ініціативний мер - слабка, інертна рада. За останній рік існуюча модель організації влади в значній кількості міст України просувається до системи "сильна ініціативна рада - сильний мер". Така модель стає типовою, але є і свої особливості у відносинах між суб'єктами влади (на основі традицій, соціально-економічних і політичних умов діяльності та якостями місцевої еліти).
В сучасних умова державного будівництва слід звернути увагу на функції районних адміністрацій і їх взаємодії з органами місцевого самоврядування. Доцільно районним адміністраціям передати більше повноважень у забезпеченні безпосередньої життєдіяльності населення району. Їм слід надати можливість вирішувати проблеми комунального господарства, благоустрою, організації
ремонту і обслуговування будівельних споруд і архітектурних пам'яток. Одночасно на міському рівні управління важливо вирішувати питання міжрайонного рівня: екологія, транспорт, охорона здоров' я, дорожне господарство тощо.
Модель існування районних рад з їх виконавчими органами вирішує ряд проблем місцевого рівня, а крім цього, через вибори розширює можливості територіальної громади в управлінні своїм районом. В цьому варіанті районна влада може використати деякі можливості у фінансовій сфері (власний бюджет з власними джерелами поповнення), більш широкі повноваження при розробці стратегії розвитку господарства району та інше.
Сьогодні важливо звернути увагу і на органи самоорганізації населення, які виступають однією з ланок в системі органів місцевого самоврядування в Україні. Їх можна охарактеризувати як форму демократії, яка утворюється громадянами за місцем проживання, виходячи з загальних інтересів, діє у визначених територіальних межах, виконує функцію сприяння місцевим органам влади, у своїй роботі спирається переважно на переконання і є засобом участі громадян в управлінні державними та громадськими справами. Членство в об'єднанні населення повинно бути вільним, а органами управління виступають загальні збори його членів, рішення яких повинні бути обов' язковими для виконання всіма членами об'єднання. Це утворення громадян вирішує проблеми ефективного управління своєю власністю і благоустрою території, утримання та збереження будови, житла та інші.
Діяльність цієї форми об'єднання та її функції визначені законодавством України і в тому числі Законом України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", що захищає власників житла і державою і міською владою. Але зауважимо, що ця форма самоорганізації сьогодні виконує завдання господарсько- комунального характеру і слабо вирішує громадсько-політичні проблеми.
Органи самоорганізації громадян за місцем проживання мають свої ознаки: їхня діяльність регулюється спеціальними законами; вони безпосередньо представляють інтереси міських територіальних громад; ці органи працюють в певних територіальних межах; органи самоорганізації не утворюють централізованої системи і їх діяльність носить локальний характер; вони мають свою матеріально- фінансову базу і статус юридичної особи; мають свій платний апарат і здійснюють свої владні повноваження.
Основними шляхами розвитку органів самоорганізації громадян, на нашу думку, можуть бути: розробка морально-психологічних і фінансово-економічних програм по залученню громадян до самоврядних процесів; перехід від представницької демократії до конкретного вирішення конкретних проблем; постійне законодавче забезпечення і дієва участь громадян у соціальному контролі за діяльністю органів місцевого самоврядування і органів державного управління; активний і цілеспрямований вплив на формування громадської думки, орієнтація політичної і правової свідомості