УДК 352.07

СЛАВКО Т.О., Миколаївський державний гуманітарний університет ім. Петра Могили, м. Миколаїв, Україна

Перспективи участі неурядового сектора у місцевому розвитку

Стаття присвячена питанням співробітництва між основними секторами місцевої громади на основі принципу субсидіарності. Питання розглядається у контексті розбудови громадянського суспільства.

The article is devoted to the main issues of cooperation between main sectors of local community by the principle of subsidiary. This problem is given in the context of building civil society.

Для нормальної життєдіяльності суспільства в цілому необхідний стійкий, безконфліктний,

узгоджений розвиток усіх його підсистем, кожна з яких виконує свої функції.

У пропонованій статті автор розглядає принцип субсидіарності, що слугує правильному формуванню і розвитку відносин та зобов'язань соціальних утворень чи структур вищого й нижчого рівнів: держави й суспільства, або великих громад і малих ґруп, чи, наприклад, громадських організацій та їхніх членів, чи сім'ї й особистості, або суспільства стосовно родини тощо. На шляху міжсекторного співробітництва існують певні фактори, що заважають більш плідній взаємодії, з них: низька інформованість про можливості один одного, нерозуміння користі, вигоди співробітництва, взаємна недовіра, відсутність методик взаємодії. Працювати над подоланням таких негативних факторів вимагає необхідність участі всіх секторів суспільства у розробці міської стратегії розвитку. Не менш важливим питанням є розмежування обов'язків.

Наприкінці 20 століття нові принципи та організаційні стратегії почали змагатися з попередніми моделями. Ідеї діагональної децентралізації, послаблення адміністративного підпорядкування, фінансування на основі контрактів і проектів, використання близьких до ринку механізмів, нових моделей тимчасових об'єднань і цільового фінансування були запроваджені у різних формах по всій Європі. Щодо базового принципу децентралізації, то ідея автономії була замінена, зрештою, поняттям субсидіарності. Як загальний принцип субсидіарність передбачає, що рішення приймаються на найнижчому рівні повноважень.

Хоч останніми роками субсидіарність стала модним терміном у реформах культурної політики, вона залишається відокремленою від нових форм децентралізації, перелічених вище. Як окремий принцип субсидіарність мало сприяє реорганізації та об'єднанню різних форм децентралізації, в кращому випадку вона може служити перешкодою централізаторським тенденціям.

Свою назву цей принцип дістав від латинського "subsidium", що означає "допомогу з запасних позицій" (скажімо, у Давньому Римі резервні військові частини йменувалися subsidi- arii cohortes; часто перекладають як принцип допоміжності, або співдопомоги, що, на наш погляд, лише частково відбиває його зміст і на практиці часто може спричинятися до недооцінки цієї найважливішої засади, її перекрученого розуміння.

Таким чином, в основі розуміння даного принципу лежать принаймні чотири аспекти, які зобов'язують вище (або більше) співтовариство стосовно нижчого (або меншого, підлеглого): 1) делегування повноважень, компетенції;

невтручання у внутрішні справи;

за необхідності різноманітна допомога й

підтримка;

сполучна функція, координація дій

понижчих співтовариств.

Субсидіарність передбачає не тільки

обов'язки вищих структур, але й нижчих: їхню самостійність і активність, самоврядування, співробітництво із вищими суспільними утвореннями та із собі подібними. А цьому, як не можна найбільш заважає укорінені в радянський час стереотипи, що впливають на політичну культуру громадян: чекати милості від держави, вимагати щоб був порядок у дворах і світло на наших вулицях.

Цінними для даного дослідження стали законодавчі акти, матеріали науково- практичних конференцій та дані опубліковані на спеціалізованих Інтернет-сайтах. Принципи субсидіарності, теоретичне обґрунтування регіональної політики та регіонального розвитку розглянуто вітчизняними та зарубіжними дослідниками В. Токовенко, Н. Глазуновою, П.Свянєвич, С. Сироткіним, Н. Бровинською І. Грицяком, В. Прошко, К. Линьов, Б. Калиновський.

Принцип субсидіарності розглядається як теоретико-практичне підґрунтя взаємодії неурядових організацій та органів місцевого самоврядування.

У процесі становлення місцевого самоврядування й сучасної системи міського управління в Україні виділяється два напрямки розвитку демократії. Один із цих напрямків представляє демократію в інтересах окремих корпоративно-регіональних груп, що мають доступ до державних ресурсів. Така демократія існує в рамках моделі номенклатурного капіталізму [1]. Внутрішнім механізмом функціонування подібної суспільно- економічної системи є адміністративний ринок, що є клоном радянської адміністративно- територіальної системи державного управління [2]. Другий напрямок - реальна демократія, орієнтована на створення розвиненого громадянського суспільства із соціально орієнтованою економікою. При цьому на всіх рівнях влади пріоритетне значення приділяється національним інтересам й інтересам основних груп населення.

Наявність і рівень розвитку неурядових організацій розглядається сьогодні як один з важливих показників рівня демократії та інтелектуальної конкурентоспроможності

країни на світовій арені. В постсоціалістичних державах неурядові організації покликані бути і є впливовими суб'єктами розбудови громадянського суспільства, культури публічної політики, активного політичного попиту на економічні і політичні реформи.

Нині в Україні зареєстровано 136 політичних партій і близько 3000 об'єднань громадян та громадських організацій. Вибори Президента України 2004 року та вибори до Верховної Ради 2006 року показали, що надзвичайно довгими є партійні списки та списки кандидатів на посаду президента держави. Проте це кількісні ознаки громадської самоорганізації, які не є визначальними при визначенні рівня їх міцності і впливовості. Якісні ж характеристики інститутів громадської самоорганізації визначаються культурою суспільної участі, яка базується на громадській відповідальності і суб'єктивній впевненості в корисності, а головне - ефективності своєї участі. Своєю чергою, культура політичної участі визначається ступенем укорінення у суспільному житті демократичних ідеалів і цінностей, з одного боку, та здатністю суспільства у разі необхідності задіяти демократичні інститути і механізми для реалізації як загальнонаціональних, так і групових інтересів.

Щодо українського суспільства проблеми постають тоді, коли ціннісні системи і світоглядні установки вступають у взаємодію