Треба зазначити, що у більшості земських установ бюджети, незважаючи на всі прийняті міри, були дефіцитними, тому що місцеве господарство імперії знаходилося в запущеному стані і вимагало величезних вкладень, тому для покриття дефіциту бюджету, земствам було надане право додаткового збору податків. По суті справи земства могли здійснювати самооподаткування по тим же статтям, що підлягали прямому державному оподатковуванню. У цілому формування земських бюджетів забезпечувало досить успішне рішення багатьох соціально-економічних задач, які вирішувало місцеве самоврядування.

У цивільно-правових відносинах земські установи користувалися правами юридичних осіб. Управи були повноправними представниками земства губернії, або повіту. Вони могли здобувати і відчужувати майно, укладати договори, починати переговори з контрагентами, пред' являти цивільні позови, відповідати у суді. Договори, укладені управою, мали обов'язкову силу для земства, яке несло відповідальність по всіх зобов'язаннях, незалежно від того, минув термін повноважень управи чи ні.

П'ята проблема - це визначення органів місцевого самоврядування представниками територіальної громади міста, села, селища, яка є юридичною особою.

Управління земствами здійснювалося по лінії міністерства внутрішніх справ. Передбачався судовий нагляд за органами місцевого самоврядування.

Ряд найважливіших постанов земських зборів вимагав схвалення міністра внутрішніх справ, або губернатора. В аналогічному порядку затверджувалися на посаді голови і члени земських управ. Конфлікти земських установ з губернською адміністрацією розглядав Правлячий сенат.

Адміністративний нагляд за органами самоврядування здійснювався губернським по земельних і міських справах Присутністю. Головував у якому губернатор. «Російське самодержавство, - писав М.Н. Катков, - не може і не повинно терпіти ніякий непідлеглий йому чи не від нього вихідної влади в країні, ніякої держави в державі...

Саме головне - улаштувати на твердих початках і поставити в правильне відношення до центрального уряду земство і місцеве управління» [5, с. 101].

Шоста проблема - це визначення на законодавчому рівні яке місто займають органи місцевого самоврядування в структурі державного управління, кому вони підпорядковані. Хто здійснює контроль за їх діяльністю.

Земські установи створювалися як господарські, вони були позбавлені яких би то не було політичних функцій [22]. Однак багато сучасників розглядали їх як основу майбутнього політичного устрою країни, бачили в них повернення до традицій соборності і розглядали як перший крок до Конституції, тому що члени земств, по суті були уповноваженими від населення. Урядовий тиск впливав на поширення опозиційних настроїв у земствах, поступово формував один з ведучих напрямків суспільної думки - земський лібералізм (земський ліберальний рух). Ліберальний склад управ обумовлював і відповідний підбір кадрів земської інтелігенції, яка служила по найму і була щиро зацікавлена у результаті своєї роботи [15, с. 256].

Також земський лібералізм (земський ліберальний рух) дав початок багатьом російським і українським політичним партіям і громадським організаціям. Наприкінці 70-х - початку 80-х років ХІХ століття земськими лібералами були розроблені конкретні проекти корінної перебудови державного апарата Росії, починаючи з Державної ради і закінчуючи волосним сходом [18, с. 32].

Крім того, на думку М.П. Драгоманова, земства доцільно було б використати для захисту національних прав українців на основі «державно-земської автономії» [6].

Сьома проблема - це визначення міста і ролі політичних партій у роботі місцевого самоврядування.

Кадрове питання. Земства домоглися чималих успіхів у організації народної освіти (відкрили в Росії 28 тисяч шкіл, де навчалося близько 2 млн. дітей), професійної освіти (організовані фельдшерські і медичні курси), народної медицини (земські лікарі перемогли ряд найнебезпечніших епідемічних захворювань, що позначилося на рівні смертності: в 1867 р. у Росії вмирало 37 чоловік з 1000, у 1887 - 34, у 1897 - 28), у забезпеченні народного продовольства, у справі страхування від пожеж, агрономії, ветеринарії, статистиці. Вони сприяли розвитку місцевих кустарних промислів, кооперації, кредитних товариств для селян. Також підготували земських службовців, велика частина з них мала солідну освіту, професійні навички, досить високе суспільне становище, яким дорожила і намагалася підтверджувати своєю повсякденною діяльністю.

В освітньому плані земські службовці були краще підготовлені ніж державні чиновники, на яких лежало управління країною [19, с. 36], тому передача управління господарськими справами виборним представникам усіх станів була насущною потребою капіталістичного розвитку і сприяла підйому місцевого господарства.

Восьма проблема - це кадрове питання місцевого самоврядування.

9. Земські установи діяли в усіченому виді, тільки в повітах і губерніях і були відсутні на низовому рівні управління, тобто на рівні волості і села. Тобто земська система була незавершеною, не мала «дрібної земської одиниці» всестанового виборного органа на рівні волості. Органами нагляду за селянським самоврядуванням були з 1861 року мирові посередники [21], а з 12 червня 1889 року земські дільничні начальники, засновані Положенням від 12 липня 1889 р. Селянське самоврядування було в адміністративному плані підпорядковано Міністерству внутрішніх справ [7, с. 67]. Це допомагало державі встановлювати тотальний контроль над селянином [8, с. 150], зробити селянське самоврядування заручником державної політики, поставивши його під контроль державних органів і посадових осіб.

Крім того, не було загальноросійського органа, вищого земського органу, що дозволив би координувати діяльність земств і який міг би бути представницькою установою з дорадчим голосом при імператорі. Це відривало земства від повсякденних нестатків місцевого населення. Хоча розвиток українських земств привів до того, що вони постійно надсилали клопотання «про дозвіл загальних земських з'їздів та дозвіл встановлення зв'язків між