матеріально-фінансова самостійність та спроможність - територіальна громада та відповідні органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень повинні вільно володіти, користуватися та розпоряджатися комунальною власністю та власними фінансовими ресурсами з метою задоволення власних потреб; тощо. Але реалізація цих принципів потребує не

лише перерозподілу повноважень між функціонуючими на сьогодні органами місцевого самоврядування і місцевими державними адміністраціями, а й змін в системі місцевого самоврядування та статусі її складових, зміни статусу місцевих державних адміністрацій.

Перші концептуальні засади реформування системи територіального управління були викладені у Всеукраїнських муніципальних слуханнях «Житлово-комунальна реформа - першочергове завдання місцевого і регіонального розвитку» 26 вересня 2003 року і в Рекомендаціях парламентських слухань про законодавчі аспекти регіональної політики та місцевого самоврядування, схвалених Постановою Верховної Ради України від 05.06.03 № 939-TV. Серед цих засад:

трансформація системи територіальної організації влади відповідно до Конституції України та принципів Європейської хартії місцевого самоврядування;

забезпечення повсюдності місцевого самоврядування. Воно має здійснюватися на всій території України без будь-яких обмежень. Реалізація цього принципу вимагає зміни територіальної основи місцевого самоврядування - воно має здійснюватися не лише в межах населених пунктів, а й на прилеглих до населених пунктів територіях;

дотримання принципу субсидіарності - із сфери компетенції органів державної виконавчої влади мають бути вилучені та передані до відання місцевого самоврядування всі повноваження, які можуть бути ефективно реалізовані на рівні територіальної громади;

реформування адміністративно-територіального устрою на основі створення правових, економічних та організаційних умов для формування територіальних громад, які б володіли матеріальними, фінансовими та іншими ресурсами в обсязі, достатньому для ефективної реалізації завдань та функцій місцевого самоврядування;

трансформація місцевих державних адміністрацій від місцевих органів виконавчої влади загальної компетенції до контрольно-наглядових органів у структурі урядової влади шляхом вилучення у них та передачі відповідним органам місцевого самоврядування функцій і повноважень організаційно-господарського характеру. Ці адміністрації матимуть функції виконавчої влади з питань, що не можуть бути передані до системи місцевого самоврядування (громадська безпека, ліквідація наслідків стихійних лих, боротьба зі злочинністю, управління державною власністю на місцях тощо);

гарантування державою фінансового забезпечення мінімального рівня соціальних та громадських послуг, надання яких населенню передбачається самоврядними повноваженнями. Вважаємо, що ці положення і необхідно покласти

в основу концептуальних засад удосконалення організації влади на регіональному й місцевому рівні, тим більше, що вони були підтримані під час громадських слухань у грудні 2003 року (як головні чинники проекту Державної стратегії управління місцевим і регіональним розвитком) представниками органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади. У такому випадку головними напрямами удосконалення організації влади на регіональному і місцевому рівні пропонуємо вважати наступні [4, с. 293].

Одним із центральних питань, що постає в процесі розробки концепції адміністративної реформи та її реалізації, є питання про організацію влади на субнаціональних рівнях управління - область, район, місто, район у місті, селище, село. Це питання тісно пов'язане з муніципальною реформою та подальшим розвитком місцевого самоврядування як відносно автономної форми публічної влади, у рамках якої здійснюється управління місцевими і деякими загальнодержавними (шляхом реалізації делегованих повноважень) справами [7, с. 213].

Усі ці моделі не змогли забезпечити ефективного управління, носили штучний характер і не відповідали реаліям сучасного стану суспільного та економічного життя України. Це обумовлюється такими чинниками:

по-перше, конституційне законодавство України тривалий час (до прийняття Конституції України 28 червня 1996 року) характеризувалося певною нестабільністю, що призводило до перманентних змін у структурі та механізмі управління;

по-друге, нові моделі організації влади не мали належного фінансового, матеріального, кадрового, методичного та інформаційного забезпечення;

по-третє, на всіх територіальних рівнях управління для значної частки управлінського персоналу характерним є небажання відмовитися від командно-адміністративних стереотипів управління;

по-четверте, нові моделі управління впроваджувалися в життя шляхом копіювання зарубіжних систем без достатнього наукового розроблення та ретельного економічного обґрунтування і адаптації до умов і реалій українського суспільства.

З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. у створені умови для утвердження стабільного конституційного правопорядку, що, у свою чергу, дає можливість побудови в ході адміністративної реформи демократичної, гнучкої та ефективної системи управління на засадах децентралізації державної влади та значного підвищення ролі місцевого самоврядування у вирішенні питань як місцевого, так і загальнодержавного значення. У концептуальному плані така система управління має розроблятися та впроваджуватися на основі:

Втілення в практику державного будівництва визначених Конституцією України засад територіальної організації влади, які передбачають поєднання методів прямого державного управління на регіональному рівні (область) зі здійсненням місцевого самоврядування в повному обсязі на низовому територіальному рівні (село, селище, місто), а у віддаленій перспективі - поширення місцевого самоврядування шляхом перерозподілу предметів відання та повноважень між відповідними органами виконавчої влади і органами місцевого самоврядування, а також і на субрегіональному рівні (район).

Поєднання питань адміністративної та муніципальної реформ з підвищенням ефективності механізму надання громадянам державних і муніципальних послуг та покращенням їх якості.

Становлення та утвердження територіальних громад (комун) як первинних суб'єктів місцевого самоврядування.

Політико-правового, кадрового, фінансового, матеріального, організаційного та інформаційного забезпечення завдань, функцій та повноважень, які реалізуються у сфері місцевого самоврядування.

Чіткого законодавчого розмежування сфер