яких беруть участь міжнародні організації? Останні виступають важливими суб'єктами соціальної політики й діють відповідно до вимог соціального програмування в галузі соціальної політики. Відомо, що модель соціальної політики циклічна і включає такі етапи: підготовка, розробка, виконання, оцінка, внесення коректив. 1) Підготовка соціальної політики включає: визначення соціальної проблеми; аналіз ситуації, яка склалася (масштаби, характеристики, розвиток, політичний і соціальний контекст). 2) Розробка соціальної політики складається з елементів: формулювання цілей; визначення обмежень, вихідних даних; інструменти; визначення діяльності / розробка програми; визначення напрямків політики). 3) Виконання соціальної політики (здійснення діяльності; контроль за виконанням, недостатнє знання проблеми). 4) Оцінка соціальної політики означає визначення досягнутих ефектів: тих, яких прагнули досягти, і додаткових; непередбачених; внутрішніх і зовнішніх; прямих і опосередкованих; матеріальних і нематеріальних. 5) Внесення коректив.
Соціальна політика тоді є консолідуючою, коли за її допомогою вирішуються соціальні проблеми. Соціальна проблема - це суперечність, яка виникає в процесі функціонування й розвитку суспільства, його підсистем, сфер; комплекс питань, які вимагають вирішення засобами соціального управління. Соціальні проблеми діляться: на локальні (торкаються окремих соціальних аспектів суспільного життя на рівні індивіда, соціальної групи); на ті, що виникають на рівні суспільних інститутів; на ті, котрі вимагають структурних перетворень суспільної системи в цілому [8].
Науковцями й практиками визнається, що для втілення соціальної політики необхідні передусім інформація, система комунікації і формування волі до реалізації політики. Основними учасниками соціальної політики вважаються особи, які розробляють рішення; державні службовці / урядові структури; групи лобіювання; суспільство в цілому; засоби масової інформації, а також міжнародні організації. Типи принципів соціальної політики, за Полем Спікером, виглядають наступним чином: 1) принципи, що впливають на обставини життя індивідів (вони стосуються сутності соціального захисту, визначення потреб, а також ваги, що надається інтересам та вимогам); 2) принципи, що регулюють взаємини з іншими людьми (вони включають моральні норми, альтруїзм, взаємність, свободи, права); 3) принципи, що встановлюють стосунки між частинами суспільної структури (проблеми рівності, соціальної справедливості, влади). 4) принципи, що регулюють відносини між індивідом та державою (права і свободи, роль держави щодо власності, розподілу соціального захисту); 5) принципи, що регулюють взаємини між державою та суспільством (відповідальність держави, тип юридичної системи, демократії, державного втручання та планування) [9]. Втілюється соціальна політика через соціальні програми, у тому числі державні. Соціальна програма - це зміст і план діяльності з викладенням основних цілей і завдань вирішення соціальних проблем, характера заходів, уточнення терміну виконання й визначення учасників процесів та їх рольових функцій.
Типологія соціальних програм до цього часу є неусталеною, вони різняться залежно від соціальних проблем, що підлягають вирішенню, від термінів реалізації тощо. Соціальні програми відіграють консолідуючу роль тільки за умови, якщо правильно визначені пріоритети соціальної політики. Пріоритети соціальної політики - це базові напрями цільових дій, орієнтованих на вирішення найбільш значущих соціальних проблем у конкретному просторово- часовому вимірі. Такі пріоритети зазвичай розробляються для окремих сфер життєдіяльності суспільства: у сфері зайнятості; у сфері політики доходів; у сфері соціального захисту населення; у сфері охорони здоров'я населення; у сфері охорони навколишнього середовища; у сфері формування соціокультурного середовища; для розвитоку комплексу галузей соціального обслуговування населення. Існують кілька типів подій, настання яких має захищатися відповідними соціальними програмами: старість, інвалідність або втрата годувальника; хвороба або пологи; нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання; безробіття; збіднілість; нужденність сімей з дітьми; втрати (моральні та фізичні) через стихійне лихо або катастрофу. При розробці соціальних програм особливого значення набувають такі моменти: логіка розробки соціальної програми; специфічні методологічні принципи та підходи; системи показників, що використовуються в процесі розробки й виражають завдання та цілі соціальних програм.
На думку дослідників, фокус соціальної політики в наш час зміщується від порівняльної до наддержавної або глобальної соціальної політики. Адже питання соціальної політики й забезпечення якості життя все частіше вирішуються на рівні наддержавних та всесвітніх форумів. До того ж поряд з владними, державними інституціями на ці проблеми звертають увагу суспільні рухи та наддержавні організації. Вплив глобалізації на створення соціальної політики проявляється в тому, що глобалізація "а) ставить держави загального добробуту в умови конкуренції одна з одною, б) піднімає проблеми соціальної політики до наддержавного рівня, в) породжує всесвітнє обговорення найкращих шляхів регулювання капіталізму в інтересах соціального добробуту Сходу і Заходу, Півночі і Півдня" [10, c. 273].
Численні міжнародні організації задіяні в реалізації глобальної соціальної політики. Доречно вказати на статтю В. Давиденка, в якій відзначається роль соціального діалогу у формуванні політики Міжнародної організації праці (МОП). Досвід МОП, на думку автора, може сприяти подоланню соціальних диспропорцій в українському суспільстві [11, с. 162-163 ]. Додамо, що таким шляхом можна наблизитися через соціальну консолідацію до консолідації національної. Наведемо один приклад. Проблему гідної праці на міжнародному рівні, зокрема в рамках МОТ (Міжнародної організації праці), вперше було порушено в 1999 р. Саме тоді проблему забезпечення найманих працівників гідною працею була названо головним питанням нашого часу, й визначені три основні зацікавлені в цьому сторони - уряди, представники працівників і підприємців. За цей час було окреслено чотири стратегічні завдання у сфері вирішення проблеми гідної праці: 1) розробка стандартів та фундаментальних принципів і правил; 2) вивчення зайнятості в