УДК 94 (477) "16/17"

Лісовський В.М., Миколаївський державний університет імені В.О. Сухомлинського

Регіональна політика в Україні та її роль в модернізаційному процесі становлення держави

Стаття розкриває сутність та зміст регіональної політики держави. Звернута основна увага на взаємозв 'язок центральних органів влади з регіонами України.

An article is disclosing essence of the regional statе's polity. The main attention was given by interrelationship central organs of government and Ukrainian regions.

Ні в кого не викликає сумнівів відомий вислів "Сильні регіони - сильна держава". Збалансований регіональний розвиток будь-якої держави є запорукою суспільного миру, національної злагоди й стабільного зростання. Наявність функціональної системи взаємовідносин "центр - регіони", системи, яка забезпечує суспільну злагоду й економічний прогрес, є індикатором рівня розвитку в державі демократії й становлення громадянського суспільства [1].

В останні десятиліття у багатьох країнах спостерігається активізація регіоналізації економічних та соціальних процесів. Все у більшій мірі функції регулювання цих процесів переходять від центральних рівнів державної влади до територіальних. Увага до регіональних аспектів економічного розвитку привела до виникнення особливого напрямку у внутрішній економічній політиці держав, а саме - регіональної політики. Внаслідок цього значно зріс інтерес до теоретичних досліджень в галузі регіонального розвитку та розміщення виробництва. Виявлення причин виникнення та особливостей регіональних проблем, вироблення макроекономічного підходу до них, тобто ефективної стратегії регіонального розвитку - це те, що лежить в основі формування теорії регіонального розвитку. Сучасна українська та зарубіжна економічна література узагальнює чималий досвід теоретико-концептуальних і прикладних досліджень явища територіальної організації суспільства. Переважна частина наукових надбань присвячена дослідженню процесів територіального комплексоутворення, економічного районування, розвитку і функціонування територіально- виробничих комплексів, проблем регулювання територіального розвитку і регіонального планування в окремих країнах і регіонах. Разом з тим ще до недавнього часу вітчизняна теорія відкидала думку розглядати проблему економічного відтворення на рівні регіону як повноцінної економічної системи ринкового типу, критично ставилася до децентралізації як об'єктивного процесу та закономірного явища, ігнорувала світові ринкові тенденції у галузі регіоналістики. Стрімкі зміни у загальній структурі економіки, розвиток наукомістких виробництв і криза старих галузей промисловості, відомі під назвою "розколу кон'юнктури", відображаються на регіональних пропорціях та шансах окремих регіонів. Регіони з більш сприятливою кон' юнктурою привабливіші для реалізації престижних замовлень і проектів, для іноземного інвестування та розвитку підприємництва. В цих умовах гостро постає питання про підвищення ролі управління розвитком господарської території. Тому підвищений інтерес до регіональної проблематики є однією з суттєвих ознак українського сьогодення [2].

Успадкувавши від Радянського Союзу систему галузевого управління, за якого регіони розглядалися як суб' єкти соціально-економічних відносин господарювання. Україна в силу суто економічних причин не мала можливості розробити сучасну концепцію державної регіональної політики (за таких темпів скорочення промислового і

сільськогосподарського виробництва,

інвестицій та розриву економічних зв'язків, що призвело до різкого падіння ВВП, годі й сподіватися відпрацьовувати варіанти децентралізації головного управління, проведення інших територіальних реформ). Відсутність досвіду здійснення

трансформаційних перетворень

адміністративної командної системи управління у ринкову призвела до значної кількості помилок на цьому шляху, більш як 10 років відстрочила вирішення давно назрілих питань розбудови сучасної системи регіонального управління, але і навчила прискіпливіше придивлятися до досвіду інших країн, аби не повторювати їхніх помилок.

Поява на політичній карті Європи суверенної України - помітна подія в житті сучасного суспільства. За короткий час країна відновила основні атрибути держави, її визнав світ. Але з досягненням певного стартового рівня Україна через розрив між бажаними наслідками політичних змін та реальними їх результатами, потрапила в лабети всепоглинаючого "дракона", що одержав у політології назву "синдром модернізації".

Сучасний стан державного управління регіонами в Україні можна охарактеризувати як передкризовий - втрачають керованість соціально-економічними процесами в регіонах з боку державної влади; не завершено ринкові перетворення, під час формування економічної регіональної політики зберігають розподільчі тенденції; надання соціальних та управлінських послуг населенню регіонів не забезпечено необхідними фінансовими та матеріальними засобами; структура апарату управління на регіональному рівні не відповідає вимогам демократичного суспільства з ринковою економікою, а кадровий склад органів управління за рівнем їхньої підготовки та морально-діловими якостями ще не забезпечує "прозорість" та ефективну реалізацію їхніх функцій; мають місце конфлікти між органами різного територіального рівня, різних гілок влади та різного виду публічної влади (центр - регіон - населений пункт; орган законодавчої влади - Президент України - органи виконавчої влади; органи виконавчої влади - органи місцевого самоврядування; представницькі органи місцевого самоврядування - їхні виконавчі органи), які інколи протистоять один одному тощо.

До такого стану призвели чинники економічного, політичного, адміністративного та правового характеру.

До економічних можна віднести нерівномірність економічного розвитку регіонів, більшість з яких можна охарактеризувати як депресивні, наслідки тих різнопланових і різновекторних структурних перетворень в економіці, які протягом останніх десяти років проводили непослідовно.

Політичні чинники пов' язані з протистоянням різних політичних сил, представлених у вищих органах державної влади та органах регіонального рівня; деякі з них взагалі займають антидержавницьку позицію, їхню діяльність спрямовано на ліквідацію державної незалежності України, і вони, з огляду на це, об'єктивно зацікавлені у поглибленні соціально-економічної кризи в суспільстві.

Адміністративні чинники полягають у намаганні центральної державної влади надмірно централізувати управління, що призвело до таких явищ:

по суті було націоналізовано регіональний