Нині в Україні поняття "регіон" використовують у трьох різних вимірах:

Регіон (макрорегіон) як група сусідніх областей, об'єднаних спільними географічними положеннями, однаковими природними умовами і ресурсами, спільних за історико-географічними передумовами, за розселенням населення, за структурою та спеціалізацією господарства, за переліком природоохоронних і екологічних проблем;

Регіон (мезорегіон), що відповідає області, - обласний регіон;

Регион (мікрорегіон), що становить своєрідну за природоекономічними, етносоціальними та іншими ознаками частини області чи Автономної Республіки Крим. Регіоналізація України має базуватися на

рівні макрорегіонів, які найбільш чітко й об'єктивно фіксують територіальні відмінності в природі, населенні та господарстві нашої країни, в їх історіко-географічному й геополітичному розвитку [5].

Регіоналізм (анг. regional, від латинського regionalis - означає місцевий, обласний) - врахування національних, економічних та ін. особливостей, притаманних певному регіону тієї чи іншої країни; політика, спрямована на об' єднання групи держав певного регіону, залежних одних від одних в економічному, політичному та воєнному аспектах [6].

Указом Президента України від 28 квітня 2004 року № 493/2004 ухвалено Стратегію економічного та соціального розвитку України "Шляхом європейської інтеграції" на 2004-2015 роки, в якій є окремий розділ "Здійснення

активної державної регіональної політики".

Нова державна регіональна політика має базуватися на таких принципах:

демократизмі - реальній участі громадян, територіальних громад, регіональних співтовариств у здійсненні управління місцевими та регіональними справами, у вирішенні питань загальнодержавного значення;

принципі консенсусу - мають функціонувати постійні механізми пошуку компромісів та згоди між різними рівнями влади, що забезпечить легітимність;

принципі субсидіарності - всі питання управління мають вирішувати на тому рівні, на якому вони виникають, соціальні та управлінські послуги населенню мають надавати на максимально низькому рівні, на якому можна забезпечити їх належний об'єм та якість;

принципі збалансованості повноважень і відповідальності - органи управління, які ухвалюють рішення, мають відповідати за ці рішення і перед державою, і перед регіональним співтовариством, територіальною громадою.

Реалізація зазначених цілей і рівнів державної регіональної політики має передбачити такі пріоритети:

Запровадження регіонального самоуправління з відповідними інститутами - регіональне співтовариство, органи регіонального самоуправління (представницькі - ради та виконавчі), регіональна власність, регіональні фінанси, регіональні бюджети, регіональні податки тощо. При цьому запровадження регіонального самоуправління доцільно проводити лише після зміцнення правової, організаційної, фінансової та матеріальної основи місцевого самоврядування з тим, щоб не допустити формування вертикалі "регіон - громада", що нівелює саму ідею місцевого самоврядування.

Реформування системи адміністративно- територіального устрою України для визначення оптимальної територіальної основи регіонального самоуправління та місцевого самоврядування. Цю реформу мають проводити за умови дотримання принципу компліментарності. Вона повинна привести до формування самодостатніх територіальних громад, тобто таких, які б володіли організаційними, матеріальними та фінансовими засобами, належною податковою базою, потрібними для виконання завдань та здійснення функцій місцевого самоврядування. У подальшому реформування системи адміністративно-територіального устрою може торкнутися і теперішнього районного та обласного поділів в інтересах створення оптимальної територіальної основи для регіонального самоврядування та вдосконалення системи місцевих органів державної влади.

3. Зміна структури парламенту України - формування двопалатного парламенту, що має забезпечити представлення та захист регіональних інтересів під час визначення

основних напрямків державної політики.

4. Чіткий розподіл сфер компетенції та повноважень між державним, регіональним і місцевим рівнями влади на основі принципів демократизму і субсидіарності - формування компетенції органів влади починають із місцевого рівня - до повноважень місцевого самоврядування потрібно віднести всі публічні

ЛІТЕРАТУРА

Варзар І. Сильні регіони - міцна держава (етносоціальні аспекти): Обговорюємо проект Концепції регіональної політики // Україна і світ сьогодні. - 2000. - 18-24 листопада. - С. 10.

Саханенко С. Адміністративно-територіальний та муніципально-територіальний устрій: проблеми співвідношення та реформування // Управління сучасним містом. - 2001. - № 4-6. - С. 45. Голіков А.П., Прав Ю.Г. Сучасний стан і перспективи регіональної політики в Україні // Формування механізму регіонального управління в Україні: Матеріали наук.-практ. конф. Харків, 29 листоп. 2001 р. / Редкол.: Г.І. Мостовий, О.Ю. Амосов, Л.М. Бєсов та ін. - Х., 2002. - С. 22-24.

Студенніков І., Ткаченко В. Самостійність як умова розвитку: чи мають її регіони України? // Український регіональний вісник. - 2001. - 15 лютого. - № 13. - С. 12.

Кравченко В. Регіональна політика держави: пріоритети і цілі // Урядовий кур'єр. - 1993. - 28 серпня (№ 130). - С. 4. - 2 вересня (№ 132-133). - С. 6.

Білик П. Поняття та правова сутність управлінської категорії "регіон" // Право України. - 2001. - № 11. - С. 32. Політологія - К., 2001. - С. 98.

Кравченко В. До питання щодо принципів та пріоритетів нової державної регіональної політики // Збірник наукових праць Української Академії державного управління при Президентові України: Матеріали наук.- практ. конф. м. Київ, 30 трав. 2000 р. Вип. 2. Ч. I: Державна регіональна політика та місцеве самоврядування / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К., 2000. - С. 125-126.