УДК 659.4:81

Шарова А.М.

ЛІНГВІСТИЧНИМ ВИМІР ПОЛІТИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ:

СТАНОВЛЕННЯ ПОЛІТИЧНОЇ ЛІНГВІСТИКИ

Стаття присвячена розгляду процесу становлення і розвитку політико- лінгвістичних досліджень у західній науці, а також з'ясуванню досягнень української та російської наук щодо дослідження вербальної політичної інформації в порівняльному аспекті.

Ключові слова: політико-лінгвістичні дослідження, політична інформація, політична лінгвістика, політична комунікація, риторика, стилістика, семіотика, політичний дискурс.

Статья посвящена рассмотрению процесса становления и развития политико-лингвистических исследований в западной науке, а также выяснению достижений украинской и русской наук относительно исследования вербальной политической информации в сравнительном аспекте.

Ключевые слова: политико-лингвистические исследования, политическая информация, политическая лингвистика, политическая коммуникация, риторика, стилистика, семиотика, политический дискурс.

The paper is devoted to consideration of forming and developing of political-linguistic researches in western science, and also to finding out of achievements of Ukrainian and Russian sciences in investigating of verbal political information in a comparative aspect.

Key words: political-linguistic researches, political information, political linguistics, political communication, retorics, stilistics, semiotics, political discourse.

З'ясувати актуальні сучасні проблеми наукового розгляду будь-якого питання неможливо без дослідження ґенези розробки цього питання. Вербальна політична інформація - феномен, який має міждисциплінарний характер і досліджується науковим напрямом, розташованим на перетині проблематики політичної і лінгвістичної наук - політичною лінгвістикою. Однак політична лінгвістика як окремий напрям у науці сформувалася лише у другій половині ХХ ст., тому основні положення, на яких ґрунтуються сьогодні політико-лінгвістичні дослідження, слід шукати в напрацюваннях семіотики, філософії, соціальної психології, теорії комунікації тощо.

А. Чудінов [4; 5; 22] пропонує виокремити в історії вивчення політичної комунікації (під якою мається на увазі передусім мовленнєва політична діяльність) такі основні етапи.

1. Дослідження політичної комунікації в межах традиційної риторики і стилістики. На

даному етапі публікації з проблем політичної комунікації мали переважно «рецептурний» або аналітичний характер (детальний опис мовленнєвої діяльності конкретних політичних діячів з метою їх схвалення й піднесення або дискредитації) [22, с. 10-11].

Вивчення взаємозв'язків мови, її сутності та можливостей з політичною діяльністю із отримання та здійснення влади привертав до себе увагу науковців ще з античних часів: напрацювання Аристотеля (людина є істотою політичною завдяки здатності говорити), «словесна предметність» у стоїків, древньогрецькі школи риторики [15]. Із занепадом античних держав і появою феодальних монархій традиції політичного красномовства були забуті на багато століть.

Соціальна потреба у вивченні політичної комунікації виявляється найбільш актуальною передусім у демократичному суспільстві, тому відповідні дослідження активізувалися з розвитком демократії в Західній Європі та Північній Америці.

2. Виникнення і становлення політичної лінгвістики (20-50-ті рр. ХХ ст.). Цей етап пов'язаний із Першою світовою війною та спричиненими нею суспільно-політичними змінами, зокрема, досвідом безпрецедентного пропагандистського протистояння воюючих країн. У зв'язку з цим дослідження способів формування громадської думки, ефективності політичної агітації і воєнної пропаганди набуває великої наукової і гуманітарної цінності. Визначальними в еволюції поглядів на взаємозв'язок мови і політики є поява і розвиток семіотики, лінгвістичної семіотики та здійснення так званого лінгвістичного повороту у філософії.

У межах семіотики як загальної теорії знакових систем було здійснено аналіз символічної сутності мови і підкреслено важливість мови для життєдіяльності суспільства (Ф. де Соссюр, Ч. Пірс, У. Еко, Ю. Лотман, Е. Кассірер).

Лінгвістична семіотика - зосереджений на аналізі комунікативних функцій мови автономний напрям у семіотиці, в якому, за спостереженням Л. Нагорної, у 20-30-ті рр. ХХ ст. виокремилося три течії: 1) американський дескриптивізм Е. Сепіра та Л. Блумфілда; 2) датська глосематика (Л. Єльмслев); 3) празький лінгвістичний гурток російських учених (Л. Трубецькой, Р. Якобсон) - зосередив увагу на функціях мови [13, с. 16].

У середині ХХ ст. представник структурного функціоналізму К. Леві-Строс запропонував ідею створення єдиної «узагальненої семіології» на основі синтезу лінгвістики, соціології і психології та висунув тезу, що функція мови - створення, а не відображення об'єктів, явищ, цінностей [13, с. 16].

Поширення основ семіотики на сферу політики пов'язано з ім'ям Л. Вітгенштейна і його теорією «мовної гри», згідно з якою політика вважалася полем гри, де правила продиктовані законами мови і обумовлені соціокультурним контекстом. Свідомість почала розглядатися через аналіз мови [13, с. 17].

Потужного розвитку ідеї сутності і можливостей мови та її співвідношення з політикою зазнали в межах різноманітних філософських напрямів ХХ ст., які в цілому характеризуються лінгво- пріоритетністю, зосередженням уваги саме на мовній діяльності людини.

Методологічним центром, який служить обґрунтуванням проблеми розуміння й інтерпретації символічних систем, передусім текстів, є герменевтика (Г. Гадамер, Ф. Шлейєрмахер, В. Дільтей, М. Хайдеггер). Мова розглядається як носій світорозуміння [13, с. 18].

Помітне місце у філософській думці ХХ ст. посідало питання значущості метафор у науковому пізнанні. Представники позитивістських підходів (примордіалізм, есенціалізм) заперечували можливість пізнання світу через метафору. На противагу, прибічники конструктивізму (рефлективізму) розглядають світ, суспільство не як реально існуючу систему, а як певний конструкт, варіант інтерпретацій. Наука розуміється як прояв мовленнєвої діяльності, а мова - як основний інструментарій науки, механізм взаємодії людини і зовнішнього світу [13, с. 20-23].

Ще більш рельєфно відносини між мовою, пізнанням та політикою вимальовуються у структуралізмі і постструктуралізмі. Його представники всі проблеми взаємовідносин між мисленням і матеріальним світом переводять у суто мовну площину. Мова розглядається не тільки як засіб пізнання, а й інструмент соціальної комунікації; при цьому головна увага зосереджується на