Дослідження ідіостилей різних політичних лідерів, політичних напрямів і партій. Подібних публікацій останнім часом з'являється достатньо багато. Чи не всі автори відзначають, що в пострадянський період мовні портрети політиків стають більш впізнанними, яскравіше виявляється індивідуальність, але не всі риси такого роду є позитивними і заслуговують на схвалення [23].

Подібні дослідження здійснюються й українськими науковцями. А. Башук проводить комунікативно-стратегічний аналіз ритуальних політичних промов В. Ющенка і В. Путіна. В. Демецька аналізує політичні промови російських і американських політиків. Є роботи в області гендерної лінгвістики: увага звертається на індивідуальні особливості промови жінок у політиці [3].

Дискурсивне дослідження комунікативних ролей, ритуалів, стратегій і тактик.

Якнайповніший опис типових для політичної комунікації стратегій і тактик надає О. Іссерс. Мовленнєві маніпулятивні техніки і їх використання в рекламі досліджує І. Імшинецька. О. Осокіна розглядає технології медіавпливу. С. Поцелуєв аналізує особливості політичної комунікації, пов'язані з використанням семантичної політики як частини політики символічної. Показово, що мовна агресивність в її різноманітних проявах особливо зростає в періоди загострення соціальної ситуації і під час виборчих кампаній.

Слід зазначити, що цей напрям є одним з найбільш розвинених серед напрямів українських політико-лінгвістичних досліджень. Дослідження в галузі комунікативістики проводяться на базі Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Групою учених Київського національного університету ім. Т.Г. Шевченко під керівництвом Л. Кудрявцевої проводиться лінгвістичне дослідження мови ЗМІ з метою виявлення мовних засобів, спрямованих на посилення впливаючої сили мас- медійних текстів [2].

Неможливо також обминути дисертаційне дослідження В. Петренко, присвячене розгляду політичної мови та можливостей її використання як засобу маніпулятивного впливу [15]. Крім того, потрібно зазначити про дисертації Д. Арабаджиєва (аналізує політичний міф),

Л. Городенко (особливості функціонування ЗМІ у контексті громадської думки), Г. Гранадзер, К. Луценко та І. Шовкуна (дослідження різних аспектів політичної реклами), О. Заславської (розгляд використання ЗМІ як інструменту моделювання політичної свідомості у виборчій кампанії на матеріалах президентських і парламентських виборів 2004-2006 рр.) та ін.

Одній з відомих українських подій - «помаранчевій революції» - присвячена робота Л. Ставицької «Дискурс помаранчевої пристрасті» [20]. Крім зазначених робіт, у межах цього напряму працюють Р. Демчук (аналізує міфологічне обґрунтування подій «помаранчевої революції»), Г. Бєляков (прослідковує зв'язок мови з політикою, характеризує мову виборів), О. Гриценко (надає характеристику політичної комунікації і відзначає деякі прийоми оперування інформації), М. Побокін (розглядає мову як один із засобів маніпулювання), В. Полянська (досліджує політичний дискурс у контексті символічної політики).

Методи дослідження політичної мови.

Найбільш популярним є метафоричне моделювання (А. Баранов і Ю. Караулів, І. Кобозєва, Є. Колотніна,

Ряпосова, А. Степаненко, Ю. Фєдєньова, А. Чудінов) [23]. О. Алтунян [1] розглядає етапи аналізу політичних текстів. І. Гальперін [7] розглядає текст як об'єкт лінгвістичного дослідження. М. Гаврилова [6] досліджує можливості критичного, когнітивного, описового і кількісного методів при дослідженні політичного дискурсу.

Сергєєв та К. Сергєєв [19] на прикладах кількох політичних понять демонструють різні підходи до аналізу змісту мови; Є. Данилова [9] приділяє особливу увагу можливості контент- аналізу оцінити вплив тексту на підсвідомому рівні. Методологію аналізу і практику досліджень масової комунікації розглядає Н. Назаров [14].

Щодо досліджень українських науковців у межах даного напряму, найвизначнішими є публікація К. Головінського [8] (приклад застосування лінгвістично-психологічного аналізу при вивченні текстів виступів О. Мороза), дисертаційне дослідження О. Фоменко «Лінгвістичний аналіз сучасного політичного дискурсу США (90-ті роки XX століття)» [21], чи не перше з присвячених політико-лінгвістичним проблемам. Наявні окремі праці щодо можливостей контент - аналізу (Ю. Ганжуров, М. Беззуб'як), інтент- аналізу (О. Вознесенська) та психолінгвістичних методів аналізу текстів (Н. Непийвода й Т. Скотникова).

Порівняльні дослідження. Особливе місце займають публікації, присвячені порівняльному аналізу політичної комунікації в Росії та інших державах - Великобританії (дисертація Є. Колотніної, публікації О. Шейгал), Німеччини (М. Желтухіна), Польщі (Т. Шмельова), США (А. Каслова) [23].

Політична лінгвістика «в масці» і «без маски». Тобто публікації в межах політичної лінгвістики, як самостійного наукового напряму, та дослідження з культури мови, з лексикології і фразеології, з теорії і практики журналістики, психології, соціології і політології [23].

Інтенсивний розвиток теоретико-методологічних досліджень з політичної лінгвістики підтверджує наявність великої кількості статей, монографій, дисертаційних робіт. Як зазначають О. Русакова і Д. Максимов, до проблем теорії і методології політичного дискурс-аналізу регулярно звертаються академічні і суспільно-політичні періодичні видання, зокрема журнали «Поліс» та «Політична наука», а також науково-практичний альманах «Дискурс-Пі», що видається Інститутом філософії і права УрО РАН. Вони активно обговорюються на міжнародних і регіональних наукових конференціях. З 2001 р. в межах форумів, що проводяться Європейським центром політичних досліджень, діє секція, на якій розглядаються теоретико-методологічні питання застосування дискурс-аналізу при дослідженні політичних процесів [16, с. 27].

Отже, щодо західної та російської науки: проведений огляд засвідчує інтерес, що проявляється в сучасних наукових колах до проблем політичної мови, а також наявність розмаїття аспектів аналізу, позицій, методик, характерного для сучасної західної та російської науки. Зважаючи на це, можна стверджувати, що в західній науці політична лінгвістика зараз набирає оберти як самостійна наука з власними традиціями, школами, методологією; в російській науці останніх років має місце формування політичної лінгвістики як окремого наукового напряму.

У сучасній Україні також помітно зростає інтерес