Разом із тим, однієї загальної теорії управління на сьогодні недостатньо для здійснення політичного управління. Політичний менеджмент - яскравий зразок синтезованої науки. Цей складний науковий комплекс утворений на перетині трьох предметних сфер [4, с. 115]:

соціально-політичної (політичні, соціологічні, економічні науки);

когнітивно-епістемологічної (філософія, психологія, інформаційно-комунікаційні дослідження);

менеджеральної (державне управління, організаційна теорія, загальний менеджмент).

Суттєвим надбанням такого синтезу стало дослідження політичних процесів, яке базується, передусім, на застосуванні психологічних підходів і методів [10; 16; 21; 22; 28; 29 та ін.].

Дослідженню психологічних аспектів політичного менеджменту приділяють пильну увагу як вітчизняні вчені - Д. Видрін, В. Корнієнко, В. Лозниця, Г. Почепцов, Г. Щокін та ін., так і зарубіжні - К. Абульханова, Д. Ольшанский, Н. Пряжников, А. Фернхем, П. Хейвен та ін. [3; 8; 9; 13; 14; 15; 20; 25]. Їх праці дають змогу проаналізувати психологічні особливості сучасних політичних явищ, виявити основні психологічні риси різних суб'єктів політичного менеджменту, окреслити ефективні шляхи політичних комунікацій тощо.

Невирішені складові загальної проблеми. До теоретико-методологічного аналізу проблеми тією чи іншою мірою зверталися такі сучасні дослідники, як, зокрема, В. Горський, К. Гаджієв, Т. Запорожець, А. Карась, С. Кара-Мурза, А. Лобок, М. Попович, Я. Поліщук, Г. Почепцов, Л. Харченко. Їхні розвідки свідчать про актуальність проблеми, що стосується місця і ролі політичного міфа в системі політичного менеджменту.

Мета статті. Розвиваючи положення, сформульовані авторами публікацій щодо психологічних аспектів політичного менеджменту, доцільно досліджувати політичну міфологію як елемент, який суттєво впливає на процеси управління в сучасних умовах. Йдеться, зокрема, про необхідність моделювання нових варіантів політичної поведінки та можливе використання їх у створенні концепції сучасного політичного менеджменту.

Основні тези дослідження. Історія суспільного розвитку свідчить, що в часи кризових, переломних його періодів актуалізується увага до міфологічної складової політики. Зауважимо: сама політика нині все більше набуває ознак міфа. На тлі політизації масової свідомості все більше міфологізується уявлення людей про роль і місце політики і політиків у вирішенні проблем і завдань розвитку держави, суспільства. Міфологічна складова, особливо в періоди переоцінки цінностей, визначення напрямів політичного розвитку, стає все більш вагомою.

Політичний міф став складовою століттями відпрацьованої і удосконаленої технології управління суспільною свідомістю. Наприклад, публічна політика є певним міфологічним простором, де творяться, живуть, конкурують, гинуть і відроджуються психологічні, ідеологічні та етнополітичні міфи. В сучасних умовах міф все більше набуває раціональних ознак хоча б тому, що стає інструментом раціональної політики, яка використовує міф для реалізації прагматичних цілей. У ситуації прагнення до створення єдиного, цілісного світогляду, прийнятного для суспільства, виникає сучасний політичний міф. А в нинішніх умовах невизначеності, наростання всеохоплюючої кризи він починає діяти як своєрідний захисний механізм соціуму.

Парадоксальність полягає в тому, що міф, за визначенням - явище ірраціональне, все більше слугує раціоналізації політичного управління, що має на меті реалізацію прагматичних цілей.

Стрижневим поняттям управління є людина. Тому важливу роль у розкритті сутності управління відіграють різні види міжособистісної взаємодії. Здебільшого вони викладені та проаналізовані в межах соціологічного знання [17; 18; 19 та ін.].

Зазначені теорії можна використовувати як методологічну базу для дослідження управлінських відносин. В основі управлінських взаємодій лежить соціальна взаємодія, яка може проявлятися на мікро- (взаємодія між окремими індивідами) і макрорівні (різні соціальні групи, урядові і громадські організації тощо).

Відповідно до теорії обміну [27], поведінка людини обумовлена, щонайменше, чотирма принципами:

чим частіше вчинок винагороджується, тим частіше він повторюється;

якщо в минулому у певній ситуації мала місце винагорода, то люди прагнуть знову створити таку ситуацію;

якщо винагорода велика, люди готові затрачати для її одержання більше зусиль;

коли потреби людини майже цілком задовольняються, то вона меншою мірою прагне докладати зусиль для їх задоволення.

За допомогою цієї теорії можна аналізувати найскладніші види обміну - владні відносини, переговорний процес, лідерство тощо.

Теорія символічного інтеракціонізму [28] вказує на існування двох видів дій: незначущі, чи автоматичні рефлекси і значимі дії, засновані на інтерпретації стимулів. Інтерпретація стимулів полягає у встановленні зв'язку стимулів із певним символом і у виборі відповідної реакції завдяки осмисленню цього символу. Комунікація стає можливою саме завдяки тому, що люди надають однакового значення даному символу.

Теорія «управління враженнями» [26] розглядає соціальні ситуації як драматичні вистави в мініатюрі: люди діють як актори на сцені, використовуючи «декорації» і «навколишнє середовище» для створення певного враження.

Психоаналітична теорія виходить з того, що індивіди утворюють соціальні групи і залишаються в них здебільш тому, що в них формуються почуття відданості і покірності лідерам групи. Згідно зі З. Фрейдом [21], це відбувається не тому, що лідери володіють якимись особливими якостями. Скоріше, це обумовлюється тим, що люди ототожнюють лідерів із могутніми, богоподібними, міфічними особистостями, якими в дитинстві, можливо, здавалися їхні батьки.

Ідеї психоаналізу стали одним з істотних джерел сучасного психологічного підходу в дослідженні політичних явищ. Основи психоаналізу політичних режимів були закладені у праця Е. Фромма і В. Райха [16; 23]. Методологічний підхід щодо дослідження політичної поведінки був сформульований З. Фрейдом [21]. Політичний психоаналіз допомагає за фактами політичного життя побачити глибинні причини їх виникнення і розвитку.

Усі представлені теорії свідчать про те, що люди так чи інакше прагнуть упорядкувати свої міжособистісні зв'язки. Тут і виникає необхідність в