Своєрідну революцію в політико-управлінських науках здійснив біхевіористський метод (Ч. Мерріам і Г. Лассуел [28; 30]). Його застосування в політичному менеджменті ґрунтується на переконанні, що політика як суспільне явище має, насамперед, індивідуальний вимір, і тому всі групові форми діяльності вона прагне вивести саме з аналізу поведінки індивідів, об'єднаних груповими зв'язками. На думку автора, абсолютизація такого підходу іноді призводить до того, що психологічна орієнтація стає домінуючим мотивом участі в політичних процесах. Короткий аналіз зазначених теорій актуалізує, з точки зору доцільності, можливості існуючих підходів до проблеми, якій присвячена стаття.

З точки зору структурно-функціонального підходу, міф є мовою образів, що володіє чіткою структурою і здатний передавати знання про світ не гірше, ніж абстрактна логіка (за К. Леві-Стросом). Міф пояснює соціальну реальність і поширює таке пояснення на процеси управління.

Символічний підхід: міф - одна з символічних функцій (поряд з наукою, мистецтвом, релігією, мовою), що властиві людині, і «використовується» нею там, де розум шукає складності. Міф дає простоту безпосередньої даності (Е. Кассирер).

Психоаналітичний підхід: міф - найбільш оформлене вираження індивідуального (З. Фрейд) або колективного (К. Юнг) несвідомого.

Значною мірою міфологізована суспільна свідомість вимагає докорінної зміни «матриці» політичного мислення, політичного менеджменту. Кризовий стан актуалізує проблему пошуку ефективних засобів подолання суспільних конфліктів. Це час «розквіту» політичної міфології. Політичні міфи певною мірою формують політичну свідомість, впливають на мислення й дії людей, мобілізують їх [24]. Таким чином, міф формує не тільки сприйняття, але й, що важливіше, спрямовує в певне русло емоційні енергії, найчастіше переборюючи моральні та цивілізаційні бар'єри, створює колективну ідентичність членів суспільства.

У ХХІ столітті міф змінює свою сутність і функції. По-перше, він є взаємодією раціонального та ірраціонального в більшій мірі, ніж в попередні епохи. По-друге, в ХХІ столітті відбувається сплеск міфологічної творчості на тлі кардинальної зміни шляхів суспільного розвитку майже половини людства, коли стало очевидним, що шлях до комунізму виявився утопією, міфом. Тому замість глобального міфа про можливість побудови комунізму на порожньому часово-просторовому вимірі народжуються нові міфи про унікальність тих чи інших країн, шляхів їх розвитку, їх ролі в Європі, світі тощо. По-третє, міф, особливо політичний, став складовою століттями відпрацьованої і удосконаленої технології управління (маніпулювання) суспільною свідомістю.

Публічна політика теж є певним міфологічним простором, де творяться, живуть, конкурують, гинуть і відроджуються психологічні, ідеологічні та етнополітичні міфи.

Фактор віри у сприйнятті й прийнятті політичного міфа як підстави політичних дій і рішень, політичного управління превалює в тому сенсі, що для повної й адекватної реалізації програми необхідно вірити в її успішність. Віра в реалізацію, доцільність, правильність реформ, наміченого курсу супроводжувала всі великі (як позитивні, так і негативні) перетворення. Особиста й масова віра потрібна й сьогодні, у перехідний, кризовий період українського суспільства, коли розбіжність між сподіваннями населення та реальними результати створюють напруження і загрожують його цілісності. Потрібні орієнтири у вигляді міфів, які б визначали подальший напрям, очікувані результати політичного, соціально- економічного розвитку та частково знімали соціальну напругу.

Міф актуалізує дещо призабутий жанр соціальної утопії, який максимально зближує політичну міфологію, політичну ідеологію і політичний менеджмент у пошуку оптимальних моделей політичного, а відтак і соціального порядку, в якому б гармонійно поєднувалися цінності різних поколінь, особистісні та суспільні інтереси. В такому значенні політична міфологія виступає, передусім, як засіб моделювання нового образу політичної реальності, який може втілитися в концептуальних положеннях нової системи політичного управління. Остання все більше нагадує процес переходу системи з одного стану в інший.

У контексті проблеми, що аналізується, доцільним було б і врахування окремих особливостей сприйняття об'єктивних параметрів у «координатах» міфічного. Наприклад, відомий технократичний «міф емпіризму», або «міф про статистичні дані». Дуже поширеним є переконання, що досить отримати «всі» необхідні дані, щоб побудувати «невразливу» модель будь-якого політичного чи суспільного явища і на його основі побудувати «ідеальний» алгоритм управління процесами. Варто зауважити, що для політичного проекту такими даними будуть не лише об'єктивні показники, але й цілий пласт суб'єктивного сприйняття, відчуттів, емоцій, вольових проявів тощо. В модель, що враховує «всю» інформацію для проектування і управління, вони вписуються досить складно. Мета будь-якого політичного проекту - це ідеалізований об'єкт, уявне утворення. І в процесі політичного управління на ранньому етапі проектування ця мета має вигляд теоретичного твердження, яке співвідноситься з ідеалізованим об'єктом. Без його міфологізації неможливо описати очікувану граничну якість як цілісну беззаперечну систему. Реально вона складається не тільки з статистичних даних, схем, операцій, але й з образів, символів тощо.

Специфіка політичної нормативності, яка вимагає наявності в ній «життєвого» виміру, полягає в чітко вираженій залежності норм від конкуруючих інтересів, у плюралізмі норм і способів їх інтерпретації. «Якщо ми приймаємо для себе світ, вибираючи його з безлічі можливих світів, то наслідком стає множинність моральних і правових настанов; плюралізм політичної дії в суспільстві й державі» [5, с. 158].

Тут зазвичай немає строгої деталізації, притаманної більшості управлінських систем. Поруч з «офіційно» встановленими імперативами діє безліч «похідних» норм, що відбивають або спотворюють офіційні. Без урахування в політичному менеджменті цих аспектів,