УДК 930.2

Передерій І.Г., Кочерга Н.К., Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка, м. Полтава, Україна

В. ЛИПИНСЬКИЙ: ЕВОЛЮЦІЯ ДЕРЖАВНИЦЬКОГО ПІДХОДУ ДО ІСТОРИЧНОГО АНАЛІЗУ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ПОЛІТОЛОГІЧНИХ ПОГЛЯДІВ

У статті аналізується еволюція поглядів В.Липинського як історика та політолога на процес державотворення в Україні. Особлива увага приділяється історичній та теоретичній інтерпретації В.Липинського значення еліти у творенні національної держави. Досліджуються чинники, що вплинули на формування державницького підходу науковця до історичного аналізу. Акцентується увага на зв 'язку історичної та політологічної спадщини В.Липинського у зазначених питаннях.

In this article the evolution of the concepts of W. Lypynskiy as historian and as polytologian on the process of the state building is analyzed. There have been paid considerable attention to the historical and theoretical interpretation of W. Lypynskiy of the meaning of elite in the building of national state. The factors which influenced on the formation of scientists state direction to historical analysis is investigated. It's emphasized the connection of historical andpolytological legacy of W. Lypynskiy in pointing questions.

Видатний український історик, політолог, соціолог, громадський та політичний діяч початку ХХ століття В'ячеслав (Вацлав) Казимирович Липинський тривалий час лишався невідомим в Україні не лише широкому загалу, а й більшості дослідників. Серйозне вивчення його історичної та політологічної спадщини розпочалося лише з кінця 80-х років минулого століття. 125-річчя від дня його народження, яке відзначається цього року, - неабиякий привід для глибокого аналізу різнобічного наукового доробку талановитого вченого, його історичних, історіософських, релігієзнавчих та політологічних ідей і концепцій.

Одним із пріоритетних напрямів сучасної історичної науки є дослідження переломних етапів історії України. Серед них - національно- визвольні змагання українського народу, зокрема у добу Хмельниччини та у 1917-1920 рр. Останній, як відомо, впритул підвів українське суспільство до здобуття незалежності. В сучасних умовах розбудови суверенної демократичної України, коли чи не найголовнішим завданням стало визначення орієнтирів державного будівництва, зросла необхідність вивчення й критичного осмислення історичної та науково-історичної спадщини. З цього погляду всебічний аналіз історико-політологічних поглядів В.Липинського (у їх тісному взаємозв'язку) видається нам особливо актуальним. Адже до цих пір науковцями лише робилися спроби дослідити окремо або історичні праці науковця, або його історіософсько-політологічні ідеї. Зокрема, історичні праці В.Липинського останніми роками вивчалися такими науковцями, як І.Гирич [1], Ю.Вільчинський [2], В.Масненко [3], В.Смолій та В.Ричка [4]. Політологічна, історіософська та соціологічна спадщина В.Липинського знайшла своє відображення у статтях О.Шморгуна [5],

По-тульницького [6], В.Бурлачка [7],

Приходька [8], Є.Пизюра [9], І.Гошуляка [10], Ф.Турченка та Н.Заліської [11] тощо. Релігієзнавчі зацікавлення В.Липинського вивчали З.Атаманюк [12], Л.Кондратик [13]. Були певні спроби й узагальненого погляду на постать В.Липинського [14, 15]. Публікувалися також не відомі раніше вітчизняним історикам роботи науковців із діаспори, як-от статті Я.Пеленського [16], Д.Чижевського [17].

Об'єктом же нашого дослідження стало вивчення взаємозв'язку поглядів Липинського- історика та Липинського-політолога. Тому мета цієї статті - розглянути еволюцію методологічних підходів до історичного аналізу представника української діаспори В'ячеслава Липинського і з'ясувати, як впливало формування його політологічних поглядів на ґенезу науково-історичного мислення вченого. Адже, як наголошує В. Масненко, саме у політичному мисленні Липинського слід шукати витоки тих методологічних новацій, які він запропонував у ділянці історичних дослідів [3, с. 38-39].

Серед сучасних українських дослідників немає одностайності щодо ролі видатного науковця в історіографічному процесі на тлі загального розвитку суспільної думки. Зокрема, історики В.Потульницький та І.Гирич вважають В.Липинського основоположником державницького напряму в українській історіографії. Так, на думку І.Гирича, період існування державницької школи в чистому вигляді - це, власне, післяреволюційний період життя і діяльності В. Липинського (1920-1931 рр.) [1]. Для Я. Дашкевича Липинський є представником групи "пізніших державників", що сформувалася після поразки національно- визвольних змагань 1917-1920 рр. На думку цього вченого, засновником національно- державницької течії в українській історичній науці слід вважати М.Грушевського (більшість істориків стоїть на позиції, що М.Грушевський є представником народницького історіографічного напряму) [18]. Липинський же представляє окрему своєрідну методологічну течію державницької школи. Подібної позиції дотримується й історик В.Масненко, для якого В.Липинський є представником консервативно- елітарної течії державницького історіографічного напряму [3, с. 43].

Більшість дослідників розглядає ґенезу методологічних підходів В.Липинського- історика як певний еволюційний процес (лише В.Смолій та В.Ричка вважають, що всі його історичні праці написані з позицій державницького напряму [4, с. 143]). Ми також дотримуємося точки зору про еволюційність історичних поглядів В. Липинського, оскільки глибокий аналіз його наукового доробку дає змогу побачити ґенезу теоретичної думки дослідника.

Перші історичні праці В.Липинського, написані польською мовою ("Szlachta na Ukrainie. Udzial jej w zyciu narodu ukrainskiego na tle jego dziejow", 1909 р., "Z dziejow Ukrainy", 1912 р.), а також україномовні дослідження, друковані протягом 1908-1912 рр. у "Записках НТШ" та "Літературно-науковому віснику" ("Генерал артилерії Великого князівства Руського. З архіву Немиричів", "Данило Братковський, суспільний діяч, письменник XVII ст.", "Аріянський сеймик в Киселині на Волині в маю 1638 р. Причинок до історії аріянства на Україні" тощо), виявляють лише перші паростки державницьких підходів до історичного аналізу. Однак у зазначених роботах образ держави ще далекий від ідеального, державні аспекти не становлять провідної ідеї, яка б визначала концептуальні засади дослідження історичного процесу. Про творення української