мав складатися з восьми історичних розвідок на різні теми, об'єднаних спільною ідеєю під назвою "Шляхетський стан на Україні перед Великим повстанням 1648 р.". Деякі з них вже друкувалися раніше, наприклад: "Назва "Русь" і "Україна" в нашій національній термінології", "Присяга панів волинських на Соймі Люблінськім 1569", "Ян Щасний Гербут в обороні Русі" (збірка "Z dziejow Ukrainy") та "Аріянський сеймик в Киселині на Волині в маю 1638 р. Причинок до історії аріянства на Україні" ("Записки НТШ", 1910 р.). Також до тому мали увійти ще не друковані розвідки: "Культурно-національна праця шляхти руської в І половині ХУІІ ст.", "Русь віри римської" та її участь в національнім життю", "Політична боротьба шляхти руської в Річпосполитої польської від Люблінської Унії до повстання 1648 р.", "Раїна з Козірад Боговітинівна, дружина Костянтина на Ярмолицях Ярмолинського, фундаторка православного Загаєцького монастиря в 1637 р."
Другий том згаданого чотиритомника мав називатися "Участь шляхти в великім українськім повстанню під проводом Гетьмана Богдана Хмельницького". До нього Липинський передбачав включити українськомовні версії двох монографій, надрукованих свого часу у збірнику "Z dziejow Ukrainy": "Шляхта покозачена" та " Станіслав Михайло Кричевський, полковник київський (16481649)".
До третього тому під назвою "Україна на переломі" планувалося додати і другу частину, яка мала містити значно розширену українськомовну версію однойменної праці.
Четвертий том мав називатися "З часів Руїни" і, як і перший том, повинен був складатися як з уже друкованих праць ("Універсал задніпрянського Гетьмана Івана Брюховецького", "Портрет-апофеоз Гетьмана Івана Мазепи, вручений йому Могилянською Академією в Києві в 1708 р." - обидві у збірці "Z dziejow Ukrainy", "Степан Немирич, генерал артилерії Великого Князівства Руського" - у"Записках НТШ" за 1909 р., "Данило Братковський" - у "Літературно- науковому віснику" за той же рік), так і цілком нових: "До історії політичних і дипломатичних заходів першої української еміграції по погромі 1709 р.", "Спроба малоросійської лівобічної старшини воскресити наміри Богдана Хмельницького і установити дідичне Гетьманство", ""Князь Микола" (Август Доброгост Яблоновський) і змагання відновити в кінці ХУШ ст. знищену правобічну козаччину", "Епігони Великої Руїни: Пантелеймон Куліш як ідеолог лівобічного зросійщеного козацтва і Михайло Чайковський як ідеолог козацтва правобічного спольщеного" [21, с. 302-304].
Таким чином, Липинський у передмові до "України на переломі" фактично анонсував широку дослідну програму, яка хронологічно охоплювала значний період української історії, значно ширший за суто Хмельниччину. Не можна не погодитися із висновками дослідників наукової спадщини Липинського про те, що у тематичному аспекті тут, справді, домінували б проблеми становлення, функціонування та загибелі української козацької держави. Проте вчений планував приділити значну увагу і наскрізній темі української еліти: від руської шляхти обох віросповідань до козацької старшини часів денаціоналізації [3, c. 51].
Липинський мав і інші наукові плани. Зокрема, він брався на замовлення урядовців ЗУНР написати "з державницької точки зору" синтетичну працю з історії України [21, с. 177]. Однак праця так і не вийшла. Також науковець мав на меті написати концептуальну статтю з питань нової історіографічної методології для "Записок НТШ". Про такі наміри йдеться у листуванні Липинського з директором бібліотеки НТШ І.Кревецьким [3, с. 51-52]. Відомо, що Липинський працював над статтею, сформулював її назву ("Схема державної історії України"), однак стаття так і не була опублікована. Натомість у черговому випуску "Записок НТШ" з'явилася стаття самого І.Кревецького "Українська історіографія на переломі", в якій він, аналізуючи науковий доробок Липинського та Томашівського, робить висновок про новаційний національно- державницький характер їхніх історичних концепцій, що мало переломне значення для української історіографії.
Основною причиною нездійснення наукових планів видатного науковця більшість істориків та й сам Липинський називають хворобу, брак необхідної наукової літератури та втрату зібраних раніше джерел. Однак, на думку В.Масненка, яка і нам видається цілком слушною, Липинський в останній період свого життя свідомо утримувався від написання концептуальних історичних праць, розуміючи їхню передчасність, неготовність узагальнювати засадничі ідеї нового наукового напряму, який лише утверджувався [3, с. 53]. Державницька методологія історичного аналізу була лише частиною науково-теоретичних підходів В.Липинського. Тому він не хотів обмежувати коло своїх наукових пошуків певним символом віри, навіть якщо той видавався надзвичайно продуктивним. Можливо, Липинський, в силу
Література
Гирич І. "Народництво" та "державництво" в українській історіографії // Молода нація: Альманах. - 2000. - №4.
Вільчинський Ю. Українська національна ідея в історії В.Липинського // II Міжнародний конгрес україністів: Філософія. - Львів, 1994.
Масненко В. Роль В. Липинського у становленні державницького напрямку української історіографії // Молода нація: Альманах. - 2002. - №2.
Смолій В., Ричка В. В'ячеслав Липинський та його праця «Україна на переломі» // Український історичний журнал (далі - УГЖ). - 1992. - №2. - С.141-143.
Шморгун О. Українська ідея та українська ідеологія в державотворчій концепції В'ячеслава Липинського // Політологічні читання. - 1993. - №4.
Потульницький В. Політична доктрина В.Липинського // УЖ. - 1992. - №9.
Бурлачок В.Ф. Соціологія політики В.Липинського // Соціологічна думка України. - К., 1996.
Приходько С. Теорія еліти у спадщині В.Липинського (історіософічний аспект) // Наукові записки ШВіП НАНУ. Серія: Політологія і етнологія. - Вип. 2. - К., 1997.
Пизюр Є. В'ячеслав Липинський і політична думка західного світу // Хроніка-2000. - Вип. 37 - 38. - К., 2000.
Гошуляк I. П'ять уроків В'ячеслава