Греція, Італія, Португалія, Іспанія, Австрія, ФРН, Люксембург, Швейцарія.

На прикладі восьми держав з низькою народжуваністю, яка до того ж усюди має тенденцію до подальшого зниження, можна мігрантів (усе населення держави - 8,2 млн. осіб).

Упродовж останньої чверті XX ст. Секретаріат ООН неодноразово проводив опитування урядів усіх держав планети - членів ООН про те, як уряди оцінюють відповідність різних демографічних процесів інтересам їх країн, і чи вважають вони за доцільне здійснювати політику, спрямовану на збереження існуючого стану справ.

Високі чи низькі темпи зростання населення обумовлені перш за все рівнем народжуваності. Не дивно, що уряди не задоволені темпами зростання населення, висловлюють

стурбованість рівнем народжуваності. Але часто цю стурбованість висловлюють і ті держави, де темпи зростання задовільні.

У той же час низька народжуваність викликає тривогу не усюди. У 1999 р. 57 держав, де проживало 44% населення планети, мали народжуваність нижчу простого відновлення населення, але лише у 29 із них уряди оцінювали народжуваність як занизьку. На планеті частка урядів, які вважають рівень народжуваності у своїх державах як надто низький, зросла з 11% у 1976 р. до 17% у 1999 р. За винятком однієї держави в Африці (Габон), однієї держави у Південній Америці (Уругвай) та кількох держав Азії (напр., Казахстан, Сінгапур, Японія), усі решта держави, котрі оцінюють народжуваність як занадто низьку, знаходяться у Європі. У своїй більшості - це постсоціалістичні держави: Білорусь, Болгарія, Боснія та Герцеговина, Естонія, Латвія, Литва, Польща, Росія, Румунія, Словаччина, Словенія, Угорщина, Україна, Хорватія, Чехія, а також

бачити, що оцінки урядів стають дедалі тривожнішими. У1976 р. лише Франція та ФРН оцінювали свою народжуваність як надто низьку, Росія, Великобританія, Італія, США, Японія були задоволені її рівнем, а Південна Корея навіть вважала рівень народжуваності як надто високий. Уже у 1999 р. уже п'ять із восьми держав оцінювали свою народжуваність як надто низьку (табл. 6)

На планеті в цілому виросла кількість держав, в яких уряди вважають необхідним впливати на темпи росту населення. Але в основному це збільшення відбулося за рахунок країн, які розвиваються, де уряди дедалі частіше висловлюються на користь зниження темпів демографічного зростання. Одночасно зросла й кількість держав, уряди яких вважали за доцільне здійснювати політику сповільнення росту чисельності населення (табл. 7).

У розвинутих державах із низькими темпами росту населення явно зростала кількість прихильників невтручання у питання темпів росту населення. Щоправда, у 90-ті рр. відбулося деяке збільшення кількості держав із більш розвинутих регіонів (з16% у 1993 р. до 23% у 1999 р.), які висловилися за політику, спрямовану на підвищення темпів росту населення. Більшість держав Східної Європи, Словенія, Хорватія, а також Вірменія та Казахстан проголосили політику, спрямовану на зміну існуючої демографічної ситуації для запобігання зменшення кількості населення.

Разом із тим, частка держав, які декларують необхідність підвищення темпів зростання населення, менша частки держав, які розглядають

ці темпи як надто низькі. Окремі західні держави у 1990-ті рр., на противагу колишнім соціалістичним державам Європи, перейшли від політики стимулювання приросту населення до політики невтручання. Характерний приклад Франції, яка здавна відома своєю активною позицією держави щодо демографічних процесів. Заповнюючи питальники ООН у 1976, 1983 і 1993 рр., її уряд зазначав, що здійснює політику щодо підвищення темпів зростання населення та народжуваності, а у 1999 р. оголосив про позицію невтручання у ситуацію. Серед великих промислових держав зараз лише Росія декларує, як це було і у 70-ті, і у 80-ті рр. (але не у першій половині 90-х), проведення політики, спрямованої

світі висловилися 2/3 урядів, але з них 45% держав хотіли знизити народжуваність, 9% - підтримати на існуючому рівні, і лише 13% - підвищити.

На тлі зростання занепокоєння низьким рівнем народжуваності майже парадоксальним видається, що кількість урядів - прихильників політики, спрямованої на зростання народжуваності, не лише не виросла, але й зменшилася. Це видно, зокрема, на прикладі великих промислових держав. У 1976 р. уряд Росії заявляв про необхідність підтримки існуючого рівня народжуваності, уряд Франції розраховував за допомогою певних заходів домогтися зростання народжуваності, а уряд Південної Кореї - її зниження. У 1999 р. кількість урядів, які не вважали за доцільне здійснювати політику, спрямовану на зміну рівня народжуваності, зросла з 5 до 7, і лише уряд Росії заявив про підтримку росту народжуваності (табл. 9).

Деклароване "невтручання" багатьох західних держав у питання народжуваності, відмова від політики впливу на темпи зростання чи вікову структуру населення не означає повного самоусунення держав зі сфери демографічної політики. Підкреслюється лише

на збільшення темпів зростання населення (табл. 8).

Позиція невтручання розповсюджується і на політику розвинутих держав щодо народжуваності, а може бути продиктована саме відмовою більшості урядів намагатися підвищити рівень народжуваності. Цим ситуація у розвинутих