УДК 319.647.5:324 (477)

Казачинський Є.Г., Миколаївський державний аграрний університет

Проблема толерантності під час проведення виборчих кампаній в Україні

Значення толерантності як невід 'ємної риси національної чи особистої культури важко переоцінити. Адже саме ця риса забезпечує здатність суспільства до сприйняття нових прогресивних ідей та цінностей.

As nevid'emnoi lines of national or personal culture it is heavy to over-estimate the value of tolerance. Exactly this line provides the capacity of society for perception ofnew progressive ideas and values.

Сьогоднішня політична ситуація в країні та найближча ії передісторія не просто ще раз звернули нашу увагу на актуальність проблеми терпимості до інакодумства в межах нашого спільного життєвого постору, а й перевели її до категорії злободенних. Йдеться про вибори президента України 2004 року, їх перебіг та результати.

Визначаючи толерантність як терпиме ставлення до інших, чужих думок, вірувань, політичних уподобань та позицій [1; 2], це явище розглядається в науці як характерна риса, в першу чергу, свідомості конкретного суб'єкта політичних відносин (індивіда, соціальної групи, суспільно-політичного інституту), а відтак - і політичної культури суспільства в цілому. Найбільш поширена в даний час класифікація її пропонує нам такі типи:

тоталітарна культура базується на принциповій одномірності соціального, економічного та духовного життя суспільства, на його тяжінні до стирання політичного, ідеологічного та іншого розмаїття, до монополізму, тотального контролю, згортання прав і свобод людини;

плюралістичний тип політичної культури стверджує багатоманіття, множинність усіх форм матеріального, політичного, ідеологічного, соціального буття, свободу думки і вибору в межах закону, вільну

змагальність та конкуренцію, захист прав і свобод людини; * перехідний тип політичної культури (від тоталітарного до плюралістичного) притаманний переважній більшості постсоціалістичних країн, у т.ч. Україні [3]. Очевидно, що вирішальним критерієм у визначенні двох основних типів політичної культури - тоталітарного і плюралістичного - є принцип побудови соціальних відносин на грунті множинності, багатоманітності форм суспільного буття, чого практично неможливо досягти без толерантності як атрибуту культури, який передбачає наявність в ній різноманітності систем істини: политичний, релйгійний, національний, етичний, естетичний плюралізм.

Зосередивши увагу на огляді, головним чином, новітніх публікацій з даної проблематики, хотілося б відмітити дослідження Круглової Н.В., в одному з яких, окрім розгляду основної теми - формування та розвитку толерантності в суспільстві Сполучених Штатів Америки до і після 11 вересня 2001 року, - наведено також в загальноісторичному контексті основні етапи еволюції цього явища як антитези нетерпимості. Зокрема, спочатку як помітний історичний феномен проявилася нетерпимість у вигляді боротьби за релігійну істину іудеїв, а згодом ранніх християн; в подальшому вона розгорталася як боротьба католицької церкви за духовну та світську владу в Європі. Вже Новий час як період фундаментальних перетворень в руслі Відродження та Реформації поставив та розробив проблему толерантності як принципу внутрішньодержавних відносин внаслідок утворення економіки капіталізму, оформлення буржуазії як лідера соціальних відносин, ліберально-демократичної форми правління. Наступним етапом розвитку стало винесення проблеми толерантності на міждержавний рівень, що передбачає створення таких відносин, які гарантували б збереження світу як різноманітної цілісності [4].

В іншій роботі того ж автора зроблено спробу розглянути, яким чином теоретичне обгрунтування неможливості віддання скептицизмом переваги тій чи іншій системі істини в історичному розвитку західноєвропейської цивілізації (дослідником це визначено як процес продукування віртуальної толерантності) співвідноситься з реальною терпимістю суспільства і культури. Причому розвиток скептичних вчень стає для автора чіткою ознакою еволюції західноєвропейської культури часів вільної Греції V-IV ст. до н.е. чи еліністично-римского періоду (III ст. до н.е. - IV ст. н.е.) в напрямку світоглядного плюралізму та є передвістям реальної толерантності, а мислення і поведінка скептика - граничним вираженням толерантності, забарвленої соціально- політичною пасивністю та індиферентизмом

[5].

До речі, в даному контексті не зайвим буде згадати пропозицію, висловлену в одному з вітчизняних досліджень проблем, що стоять в умовах міжнародних інтеграційних процесів перед сучасною Європою. Автор означеної роботи вважає за доцільне розглядати європейську толерантність у двох вимірах - нормативному і процедурному, де:

нормативна толерантність - це насамперед уявлення про спільні цінності, сформовані на основі усного, письмового, медійного знання. Фактично феномен толерантності в даному ракурсі постає як культурний набуток європейських націй;

в свою чергу, процедурна толерантність є функціональною, оскільки співвідноситься з зайняттям індивідом відповідної ніші в спільноті і веденням суспільно орієнтованої діяльності. Процедурну толерантність можна коротко визначати як толерантність шляхом здійснення нормативних процедур у повсякденному житті. Це толерантність контакту [6].

Еволюції пошуку в західній літературі другої половини XX ст. адекватних підходів до концептуалізації та операціоналізації абстрактного поняття "толерантність" присвячено спільне дослідження Лукіна В.Н. та Мусієнко Т.В., в якому відзначено центральне положення проблеми толерантності в науковому дослідженні системи демократичних цінностей високорозвинених суспільств, постійне перебування цього невід'ємного атрибуту демократичної політичної культури у фокусі уваги фахівців [7].

В роботі Федорової Т.Н., присвяченій значенню толерантності в процесі формування демократичної політичної культури в транзитних суспільствах, зокрема в російському, відзначено, що на тлі стало- підвищеного протягом останнього десятиліття XX ст. наукового інтересу з боку західних аналітиків до фундаментального положення теорії політичної культури про конгруентність системи культурних цінностей і демократії привертає увагу характерна особливість: більш загальна постановка проблеми і подання її в ракурсі підтримки демократії стало характерним для дослідження суспільств саме