Останнім часом спостерігається тенденція до зростання чисельності та питомої ваги українців в Україні, а також у сусідніх державах - колишніх республіках СРСР, викликана спалахом їхньої національної свідомості.

Найчисленнішою етнічною групою України є росіяни, які нині становлять 17,3%. Масове їх переселення на українські землі розпочалося наприкінці XVIII ст. на хвилі землеробського переселенського руху, а також на хвилі військової колонізації, основний напрямок переселення росіян йшов на Лівобережжя, Слобідську Україну та степові райони - Новоросію, Таврію, Донбас; менш інтенсивним воно було в Правобережжі й майже не спостерігалося переселення в Галичину, Буковину та Прикарпатську Русь. У 1794 р. частка росіян у Правобережній Україні була всього 0,11%, в Лівобережжі - 5,22%, в Новоросії - 19,07%. Однак пізніше їхня чисельність поступово зростала. Вже у 1857 р. вона в Правобережжі становила 0,63%, в Лівобережжі - 6,18%, а в Новоросії - 21,4%. Серед південних районів України найінтенсивніше освоювалися росіянами землі Війська Донського, де вони у 1857 р. становили 66,02%, Таврії - 20,06% та Херсонщини - 16,89%. На Лівобережжі вони осідали переважно на Харківщині як служилі люди (й становили у 1857 р. до 11%), а також на Чернігівщині (до 6%) та Полтавщині (до 1%). На Чернігівщині вони розселялися разом із білорусами, котрі наприкінці XIX ст. суттєво асимілювалися росіянами, як частково русифікувалось і українське населення. Завдяки цьому питома вага росіян Чернігівського краю різко збільшилася: у 1897 р. вона досягла 21,6%. Про загальну тенденцію розселення росіян в Україні свідчать такі дані: протягом минулого століття їхня чисельність змінювалася в Лівобережній Україні з 135,2 до 301,1 тис.; в Правобережній - з 3,9 до 32,9 тис.; в землях Царства Польського - з 5,3 до 6,3 тис.; в Новоросії - з 308,3 до 1 062,7 тис. Нині кількість росіян в Україні становить 8 млн. 334 тис. осіб, або 17,3% усього населення держави.

Білоруське населення України переважно розселялося в українсько-білоруському етнічному пограниччі, в поліських районах Лівобережжя і Правобережжя, а дисперсно - майже в усіх великих містах. У Лівобережній Україні білоруси становлять до 2% населення, на Правобережжі - до 1%. Компактними районами вони розселялися на Чернігівщині, де наприкінці XVIII ст. становили 4,2%; наприкінці XIX ст. - 5,61%, а наприкінці XX ст. - всього 0,8%. Етнічним ядром їх розселення там були Суражщина (65% населення) та Городнищина (біля 6%), на Волині - Кременеччина (14,30%), на Київському Поліссі - Радомишльщина (21,70%), на Поділлі - Ушиччина (4,20%). Нині кількість білорусів в Україні становить 275,8 тис. осіб, або 0,6% усього населення.

Польська етнічна група почала формуватися в Україні з XIV ст. на хвилі колонізації Польщею Галицько-Волинського князівства, але масові переселення припадають на рубіж XVII - ХVIII ст. Вони зумовлювалися поразкою Польщі у війні з Туреччиною та посиленням феодального гноблення польських селян, котрі шукали кращої долі в Україні. Основний міграційний потік поляків спрямовувався на Правобережжя, зокрема Волинь, Поділля, частково - Західну Київщину, а також у Східну Галичину. У цілому частка поляків серед населення Правобережної України становила в середині XIX ст. до 6%, розподіляючись по окремих регіонах таким чином: на Волині до 10%, Київщині - 5, Поділлі - 3%. Місцями їхньої концентрації були Новгород-Волинський (понад 15% усього населення), Старокостя- нтинівський (15%), Луцький (14%), Кременецький (13,30%) повіти Волинської губернії, Махновський - Київської губернії (11%), Балтський - Подільської губернії (6%). У південних районах України, як і на Буковині, поляків було небагато: на Буковині близько 1%, в Новоросії - від 0,1% до 0,3%, проте їх питома вага в Причорноморській смузі різко зростає в пореформений період, становлячи наприкінці XIX ст. майже 2%. Головним регіоном розселення поляків в Україні була Галичина, насамперед Західна (понад 80% усього населення). Щодо українських етнічних земель, то поляки переважно осідали в Галицько- Буковинському районі й наприкінці XVIII ст. становили 42,84%.

Пізніше їхня частка зменшувалася за рахунок зростання тут єврейського населення: з 5,66% у 1857 р. до 9,41% у 1900 р. У Східній Галичині, котра після Першої світової війни відійшла до Польщі, а напередодні Другої світової війни була повернена Україні, поляки становили п' яту частину всього населення, а в окремих її землях - третину. Динаміка збільшення їхньої частки найвиразніше простежується в другій половині XIX ст. Так, на Львівщині у 1817 р. вона становила 30,08%, а у 1900 р. - 37,21%; на Тернопільщині - відповідно 27,37 і 31,15%; на Перемишлянщині - 24,18 і 32,21%, на Сяноччині - 36,63 і 37,21%. Нині поляки в етнічному складі населення України становлять 0,3% (144,1 тис. осіб) і представлені практично в усіх її регіонах, але традиційним осередком їх розселення залишаються західні райони України: Житомирщина (4,5%), Хмельниччина (2,4%), Львівщина (1%), Тернопільщина (0,6%).

Етнічна група молдаван в українських землях формувалася протягом століть, починаючи від часів Київської Русі, коли вони утворювали помітну частку населення Галицького, а пізніше Галицько- Волинського князівств. Масове ж їх переселення на українські землі, зокрема на Лівобережну Наддністрянщину та Буковину, припадає на XVI ст. і було