який необхідно перебороти партії для того, щоб вона була представлена в законодавчому органі.
Різновиди: а) пропорційна виборча система на загальнодержавному рівні. У цьому випадку виборці голосують за політичні партії у масштабах усієї країни, виборчі округи не виділяються; б) пропорційна виборча система на основі багатомандатних округів. У цьому випадку депутатські мандати розподіляються на основі впливу політичних партій у виборчих округах.
Переваги: сформовані з її допомогою органи влади відбивають реальну картину політичного життя суспільства, розстановку політичних сил; сприяють розвитку політичного плюралізму і багатопартійності; забезпечують систему зворотного зв'язку між державою і організаціями громадянського суспільства.
Недоліки: при пропорційній виборчій системі виникають труднощі у формуванні уряду. Причини: відсутність домінуючої партії з чіткою і твердою програмою; створення багатопартійних коаліцій, що включають партії з різними цілями і завданнями. Уряди, створені на такій основі, відрізняються нестабільністю; пропорційна виборча система призводить до того, що політичні сили, які не користуються підтримкою в межах усієї країни, можуть отримати представництво в органах державної влади; унаслідок того, що голосування відбувається не за конкретних кандидатів, а за партії, безпосередній зв'язок між депутатами і виборцями дуже слабкий; оскільки при пропорційній системі голосування йде за політичні партії, ця обставина встановлює сильну залежність депутатів від своїх партій і її керівництва. Ця обставина перешкоджає парламентарям і може негативно позначитися на процесі обговорення і прийняття важливих законодавчих актів.
Змішана виборча система включає елементи обох наведених систем. У сучасній Україні половина депутатів обирається за пропорційною, а друга - за мажоритарною системою. Суть змішаної системи полягає в тому, що певна частина депутатських мандатів розподіляється відповідно до принципів мажоритарної системи. Інша частина мандатів розподіляється відповідно до принципів пропорційної виборчої системи.
Враховуючи, що для підвищення ефективності державного управління в Україні надзвичайно важливо мати стабільний уряд, який би підтримувався парламентською більшістю, можна прогнозувати подальшу модернізацію виборчої системи у напрямку визначення її оптимальної моделі. У дійсності все буде залежати від реальної розстановки політичних сил.
Головне завдання держави, державного управління на сучасному етапі полягає в тому, щоб забезпечити суспільну довіру до результатів виборів, як з боку своїх громадян, всіх учасників виборчого процесу, так і з боку міжнародної спільноти.
Разом з тим автори хочуть привернути увагу до наступних загальносвітових тенденцій. Глобалізація, роблячи усе більш умовними державні кордони і сприяючи підйомові національної самосвідомості у всіх куточках планети, підтримує тенденцію до збільшення числа незалежних держав. Принцип територіальної цілісності усе більше відступає перед принципом права націй на самовизначення. Зростаюче число недержавних суб'єктів економіки і політики бере на себе ряд функцій, що раніше виконувалися державою. Денний оборот грошей на світовому фінансовому ринку (до 1,5 трлн. дол.) у багато разів перевищує річний розмір ВВП переважної більшості країн світу. Економічна міць транснаціональних корпорацій перевищує можливості урядів навіть середньо розвинутих країн.
Господарська політика окремих держав перестає бути суверенної, знаходячись під впливом ситуації, що посилюється, на світовому ринку, що Україна вже мала можливість випробувати на собі в серпні 1998 року.
Національні і міжнародні неурядові організації - релігійні, правозахисні, екологічні, благодійні й інші - впливають на суспільну думку, формування політики, вироблення законів, самі виконують функції соціального захисту і навіть беруть участь у діяльності комітетів і комісій ООН.
Глобальна система комунікацій зменшує роль держави на інформаційному полі, робить практично неможливим урядовий контроль за потоками інформації.
Глобалізація впливає на розвиток демократичних інститутів. З одного боку, велика інформаційна прозорість світу, імперативи децентралізації і ринкової конкурентоспроможності прискорюють поширення демократичних цінностей і інститутів, число формально демократичних держав на планеті росте.
З іншого боку, з'ясовується, що демократія і ринковий лібералізм, узяті самі по собі, не створюють надійних і стійких до викликів глобалізації держав.
Демократичні Філіппіни менш пристосовані до реальностей сучасного світу, ніж квазідемократичні «азіатські тигри».
Виникає нова проблема - забезпечення демократії, організаційно оформленої в рамках окремих держав, при створенні системи глобального управління.
Приймаючи до уваги тісний зв'язок між внутрішнім суверенітетом і демократією, глобалізація, скорочуючи цей суверенітет, може сприяти ослабленню легітимації демократичних інститутів у рамках окремої держави.
Усе більше у світі зростає вплив транснаціональних корпорацій і неурядових організацій, керівництво яких не формується за допомогою традиційних демократичних процедур.
Нарешті, глобалізація супроводжується нагромадженням інформації про громадян, їх поведінку, а також створенням електронних баз даних про їхні телеметричні параметри, структуру ДНК, відбитках пальців і т.д.
Глобалізація сприяє стиранню грані між внутрішньою і зовнішньою політикою держав. Політика, що виходить за рамки однієї країни, охоплює усе більш широке коло проблем.
Енергетична, науково-технічна, транспортна, соціальна, екологічна політика усе сильніше інтернаціоналізується.
Міністерства закордонних справ поступово втрачають звичну роль єдиного представника країни на міжнародній арені.
Усе гостріше встає проблема інституціо- нального забезпечення координації зовнішньополітичних ліній різних відомств, причому як усередині держав, так і між ними.
Виборці, уряди і парламенти усе ще мало замислюються над тим, наскільки вирішення ними внутрішніх проблем впливає на інший світ і залежить від нього.
На нинішньому етапі глобалізації найбільшого значення набуває регіональний рівень інтеграції держав.
На ньому легше, ніж на глобальному, установлювати загальні для всіх правила, з огляду на подібність культурних традицій і економічного розвитку країн одного регіону. У регіональній інтеграції держави в першу чергу намагаються використовувати переваги вільної торгівлі, і кожний з нині існуючих торгівельних блоків буде намагатися підсилити свій