Є. В. зазначає, що "поняття корупція зовсім не є синонімом поняття хабарництво, оскільки при хабарництві посадова особа, котра вчиняє злочин, залишається членом конкретної державної чи громадської системи, а при корумпуванні, регулярно отримуючи матеріальну винагороду від злочинів, вона включається в систему організованої злочинності, що не дає їй можливості в односторонньому порядку відмовитись від прийняття на себе відповідної ролі". Таку думку поділяє з ними і Лукомський В.С., що вважає хабарництво лише однією із складових корупції [7].
Спільну думку висловили в своїх працях дослідники Мельник М.І., Камлик М.І. разом з Невмержицьким Є.В. з приводу такої важливої особливості корупції, як її латентність, зазначаючи, що це значно ускладнює боротьбу з нею [1;8]. Також ними визначено, що в основі корупції лежать такі вікові традиції взаємовідносин у суспільстві, як "Послуга за послугу", "Ти мені - я тобі". Тому корупція, на їх думку, як правило, не тягне за собою скарг, оскільки сторони одержують взаємну вигоду від протиправного діяння [1;8]. Мельник М.І. навіть поклав такі традиції в одну із сформованих ним схем корупційних відносин, зазначивши, що "тут про взаємодію суб'єктів корумпованих відносин може йти мова лише на матеріальній основі".
Єдиною і для Невмержицького Є. В., і для Мельника М. І. є також думка про те, що корупцію слід розглядати не тільки як правові, а й як моральні відносини [4;6].
Корупція, зауважує Мельник М.І., - "це система негативних поглядів, установок, переконань, спосіб мислення, який обумовлює спосіб життя. Корупційна модель поведінки має психологічне коріння, а корупція - психологічне походження. Проблема вибору поведінки і є психологічною проблемою в основі корумпування суспільних відносин, та з цього погляду суть запобігання корупції має зводитись до того, щоб проблема вибору перед особою поставала якомога менше, а при її виникненні - особа мала всі підстави розв' язати її на користь правомірної поведінки".
І саме цей момент підтверджує, що морально- психологічний аспект прояву корупції не можна не враховувати при створенні ефективного механізму боротьби з корупцією. Саме такий аспект відокремлював Мельник М.І. серед інших: політичного, соціально-економічного, правового, який не врахували деякі інші дослідники.
Таким чином можна зробити висновок, що питання визначення поняття корупції є дискусійним і сьогодні і має важливе теоретичне і практичне значення. І як зазначав Мельник М.І., "свого часу (а саме 1992-1995 рр.) така проблема набула навіть політичного забарвлення, коли правоохоронні органи обгрунтували відсутність відчутних результатів діяльності правоохороннних органів у цій сфері відсутністю законодавчого визначення поняття "корупція", перенісши політичну
відповідальність за неефективну протидію корупції на законодавчу гілку влади". Тобто теоретичне питання у сфері протидії корупції було використано в політичних цілях [2].
Важливим при розгляді питання соціально- політичних аспектів розвитку корупції постає питання про співвідношення її з організованою злочинністю, оскільки воно сприяє забезпеченню формування реального механізму протидії кожному з цих соціальних явищ. Більшість українських дослідників
дотримується точки зору, згідно з якою корупція є одним із основних елементів організованої злочинності [5; 8; 9]. На думку Невмержицького Є. В., "зв' язок між корумпованими державними службовцями та організованими злочинними угрупованнями здійснюється через відносини, пов' язані з наданням різноманітних квот, ліцензій, дозволів, кредитів, земельних ділянок, субсидій, прийняттям потрібних нормативних актів, лобіюванням власних інтересів в органах управління і влади. Він проявляється, перш за все, у формі захисту злочинних угруповань від соціального контролю шляхом підкупу посадових осіб органів державної влади, управління, контролю, правоохоронних органів, шляхом розподілу сфер впливу тощо." Характеризуючи використання представниками організованих злочинних об' єднань
можливостей корупції, Мельник продовжує зазначений список і зазначає, що "таке використання полягає в тому, щоб: проникнути або розширити свою присутність у легальній економіці, політиці, правоохоронній та іншій сферах; взяти під свій контроль найважливіші й найбільш прибуткові сфери соціального життя; використовувати владні можливості для розправи зі своїми конкурентами по злочинній діяльності. Для досягнення своєї мети організована злочинність використовує такі засоби, зокрема, як: фінансування виборчих компаній окремих політичних діячів чи діяльності політичних партій та інших громадських організацій, проникнення у владу шляхом висування своїх представників на різні посади, у тому числі виборні, у структурах державної влади та органах місцевого самоврядування".
З цього приводу викликає зацікавленість співвідношення понять "корупція" і "мафія". Серед значної частини дослідників феномена корупції побутує думка про те, що ці два поняття - одне і те ж явище. Невмержицький Є. В. поділяє точку зору багатьох закордонних вчених, згідно з якою ніде не існує єдиної, централізованої в національному масштабі злочинної організації, яку називають "мафія". Це скоріше, на його думку, визначення методу злочинної діяльності. Як зазначає дослідник, "йдеться мова про те, що хоча мафія і використовує зв' язки з корумпованим державним апаратом, але її злочинний бізнес розрахований, насамперед, на власні сили і засоби. Мафії не властива інтенсивна експлуатація державних структур з метою збагачення, що притаманне корупції". Отже, за думкою Невмержицького Є.В., мафія - це метод злочинної діяльності. Іншу думку з цього приводу має Мельник М.І., який вважає, що мафія - це найбільш небезпечна та високоорганізована форма організованої злочинності та визначає у підтвердження ознаки, що характеризують суть мафії. Передусім, він зазначає, що "мафія нейтралізує усі форми соціального контролю, насамперед, з боку правоохоронних