США та європейські країни вже зрозуміли важливість проблеми і намагаються боротися з корупцією. В США ще 20 років тому був підписаний закон, згідно з яким підкуп іноземних урядовців є кримінальним злочином. Це поставило американський бізнес у невигідні умови перед компаніями з інших країн. Як стверджував Комерційний департамент США, у 1997 р. американські компанії втратили контрактів на суму 15 млрд. доларів. Ці контракти здобули компанії із країн, що не забороняють хабарництво своїх фірм за кордоном. Але й для американських компаній все було втрачено. Хабаря може давати закордонна філія або закордонний посередник. Дехто вважає, що закон просто заохочує компанії давати хабарі більш обережно.

Тому США домоглися, щоб ці багаті країни грали за однаковими правилами. Конвенція, підписана усіма країнами ОБСЄ та кількома іншими країнами, заборонила підкуп іноземних урядовців для здобуття переваг у бізнесі.

Хоча й уряди повні рішучості боротися проти корупції, це ще не гарантує, що практика хабарництва припиниться. Але можливо, правила ОБСЄ будуть більш ефективними, ніж американський закон, бо вони вимагають країни допомагати одна одній розслідувати корупційні справи. Оскільки усі країни зацікавлені у запобіганні здобуттю переваг чужими компаніями, то вони усі будуть слідкувати за дотриманням конвенції.

До боротьби з корупцією долучився МВФ та Світовий Банк. Раніше вони не вважали боротьбу своєю справою, але тепер, коли економічні наслідки корупції стали очевидними, вони усвідомили, що це тісно пов'язане з їхнім бізнесом. Зменшення регулювання, лібералізація торгівлі та звільнення обмінних курсів - ось рецепт підйому економіки, а разом з тим і зменшення прибутків для корупціонерів. Зменшення обсягів корупції також заощаджує міжнародним організаціям гроші: згідно з заявою Світового банку, 20-30% його позик Індонезії потрапили у "кишені" чиновників та їхніх друзів. Тепер МВФ та Світовий банк намагаються примусити країни-позичальниці до боротьби з корупцією.

Серед високо корумпованих країн небагато досягло успіху у боротьбі з корупцією. Серед них найбільшого успіху досягли Гонг-Конг та Сінгапур. Зараз вони знаходяться серед найчистіших країн в індійській міжнародної організації Transparency International. Обидві ці країни мали досить авторитарні режими під час антикорупційної компанії. Інші країни, такі як Італія, досягли повного прогресу, але до вирішення проблеми ім ще далеко. На початку 1990-х в Італії пройшли численні судові розслідування, і це дало певний ефект. Але до повної перемоги ще далеко. Медія-магнат Сильвіо Берлусконі, екс прем'єр-міністр, а зараз лідер опозиції, був двічі засуджений за хабарництво.

В інших країнах боротьба з корупцією зводиться до політичних розборок. Екс прем'єр- міністр Пакистану Бенезір Бхутто, палкий борець з корупцією, наразі зникає правосуддя за кордоном. Проти неї висунуті обвинувачення у корупції, а ії чоловік вже відбуває ув'язнення.

Найкращими ліками від корупції є прозорість дій державних чиновників та чітке регулювання їхніх обов' язків та повноважень. Кількість чиновників треба скоротити, але їх зарплати підвищити. Таким чином вони будуть мати менше стимулів до корупційних дій, оскільки їм буде що втрачати. Обов' язково треба підвищити зарплату суддям і якомога більше унезалежнити їх від політичного впливу. Варто розглянути можливість державного фінансування політичних партій, щоб вони отримували кошти пропорційно до кількості голосів, набраних ними на останніх виборах - цей крок обмежить вплив бізнесу на політичні партії.

Ефективна протидія корупції передбачає насамперед з' ясування соціальної сутності цього явища, що обумовлює правильне визначення стратегії і тактики, вироблення дієвих і адекватних засобів антикорупційної діяльності. Одним із основних аспектів, в якому проявляється соціальна сутність корупції, є її негативні наслідки для суспільства, держави, окремих юридичних та фізичних осіб, або, іншими словами, та "соціальна ціна", в яку вона обходиться суспільству. Крім того, саме соціальна ціна є показником, який характеризує суспільну шкідливість (суспільну небезпечність) корупції.

Ця ціна, як і сама корупція, є різноплановою. Суспільно небезпечні наслідки від корупції можуть наставати практично у всіх сферах суспільного життя. При цьому вони можуть бути негативними як для всього суспільства та держави, так і для певної установи, підприємства, організації чи окремого громадянина.

У найбільш загальному і концентрованому вигляді суспільну небезпечність корупції через її негативні наслідки визначено у Концепції боротьби з корупцією на 1998-2005 роки, затверджений указом Президента України від 24.04.1998 р. № 367/98, в якій підкреслено, що корупція є вкрай негативним явищем, і названо низку конкретних наслідків, в яких проявляється її суспільна небезпека.

Зрозуміло, що зазначені у Концепції наслідки не є вичерпаними, вони можуть бути розмарині, конкретизовані з урахуванням тих чи інших аспектів в корупції. З огляду на це охарактеризуємо соціальну ціну корупції шляхом визначення її негативного впливу на суспільні відносини в тій чи іншій сфері.

Суспільна небезпека корупції у соціальному аспекті полягає в тому, що вона: призводить до гальмування та викривлення соціальних реформ, поглиблює соціальну нерівність громадян; збільшує соціальну напруженість у суспільстві; порушує принципи соціальної справедливості; ускладнює доступ громадян до соціальних фондів і перешкоджає користування ними, істотно знижуючи рівень соціального захисту; нищить суспільні