УДК [37.035] (477)

Іванов М.С., Миколаївський державний гуманітарний університет імені Петра Могили

Роль політичної освіти в процесі реформування конституційних засад сучасного українського суспільства

В даній статті розглядаються деякі аспекти проблем, які пов'язані з реформуванням конституційних основ українського суспільства, вирішення яких безпосередньо обумовлено піднесенням рівня політичної свідомості громадян та формуванням відповідної до демократичних перетворень поведінки політичної еліти нашої держави.

In the given article some aspects of problems bound with reforming of the constitutional bases of the Ukrainian company are esteemed, the solution which one is directly conditioned by rise of a level of political consciousness of the citizens and formation of the behavior, conforming to democratic transformations, of political superstrain of our state.

ВЛАСНИЙ український досвід будівництва демократичного суспільства сьогодні доводить відому істину про те, що встановити теоретично доброю Конституцією оптимальний політичний устрій є відносно легке завдання, але втілити його в соціально-політичній реальності - набагато складніше. Україна, здається, успішно здійснила перше завдання - прийняла нову Конституцію, яка, за нашими судженнями, відповідає сучасним світовим стандартам. Щодо самого конституювання нової політичної системи, що її закладає Конституція, то можна впевнено твердити - процес її становлення тільки розпочався.

В даній статті ми розглядаємо тільки деякі із важливих аспектів проблеми, які пов'язані з проблемами реформування конституційних основ українського суспільства, рішення яких безпосередньо пов'язані з піднесенням рівня політичної свідомості громадян та формуванням відповідної до демократичних перетворень поведінки політичної еліти нашої держави засобами політичної освіти. Крім цього, певна увага буде приділена загальному аналізу проблем функціонування сучасної політичної системи, які, власне, і обумовлюють необхідність реформування конституційних засад нашого суспільства.

Певним підтвердженням важливості вказаних аспектів є той факт, що взаємозв' язок політичного розвитку і політичного виховання досліджувався, починаючи ще з античних часів. Класики філософської думки протягом багатьох сторіч намагалися розкрити механізм взаємодії політичних процесів з типом громадянина, його культурою, які зароджувалися в надрах попереднього державного устрою [1; 2]. Особливо актуальними вказані проблеми стали в новітній період історії, коли загострилися протиріччя між тоталітарними політичними системами, актуалізувалися проблеми забезпечення їх демократичної трансформації та стабілізації. Західна політична думка відгукнулася на ці виклики потужною низкою наукових досліджень [3-11], які сьогодні є основою вивчення проблем формування сучасної громадянської культури в українському суспільстві. На жаль, проблеми формування сучасної громадянської культури засобами політичної освіти поки що не знайшли гідного місця серед досліджень вітчизняних дослідників, але можна бачити тенденцію зростання уваги до вказаної проблеми. Головним чином це проявляється в активізації дослідження питань формування системи громадянської освіти та механізмів політичної соціалізації молоді в сучасній Україні [1216].

У зв'язку з цим, в першу чергу, слід торкнутися існуючих проблем взаємодії гілок влади в українській державі. З цього приводу можемо зауважити, що серцевину політичної системи України складають інститути Парламенту, Президента і Кабінету Міністрів. Саме характер їх взаємодії дозволяє твердити дослідникам, що формою правління Україна ближче всього знаходиться до президентсько-парламентської республіки.

Багато хто з дослідників вважає, що Конституція встановлює між ними надійно виважений баланс. Вони кажуть про те, що, незважаючи на домінантність Президента, реалізація президентських владних повноважень у вирішальній мірі залежить як від самого Президента, так і від добровільної або вимушеної готовності до кооперативного співробітництва і компромісів усіх владних інститутів. З даного твердження випливає висновок, що Конституція України абсолютно здатна долати навіть занадто сильну перевагу Президента.

Утім, в реальності свою політичну домі- нантність Президент може повністю застосувати тоді, коли може спертися на власну "президентську" більшість в парламенті, або коли парламент принципово підтримує політику Президента і не є до нього в опозиції. Сьогодні, на наш погляд, склалася саме така ситуація, незважаючи на деякі незначні розбіжності між Президентом і Верховною Радою.

На жаль, помітна взаємодія цих гілок влади не втілилася у зростанні політичної стабільності, якої так не вистачає процесу державного будівництва, незалежного розвитку. Більше того, це призвело до гострого протистояння правлячих сил та опозиції.

Можна твердити, що однією з причин такого становища є недостатньо оптимальне визначення співвідношення і взаємодії гілок влади в нашій державі для даного історичного періоду. Автор статті, розуміючи всю полемічність своєї думки, висловлює припущення про те, що парламентська форма правління є більш відповідною до завдань перехідних політичних систем, до яких, безумовно, відноситься і наша.

Дана форма здатна, з одного боку, в більшому ступені протидіяти проявам авторитаризму, а з іншого, надає державній владі більш цілісного, динамічного характеру та не дозволяє маніпулювати відповідальні - стю за впровадження тих чи інших рішень. За десять років в Україні реалізовували свої програми десять урядів. Саме їм наша політична система відвела місце "крайнього", коли починали шукати винуватця в тих негараздах, які супроводжують розвиток нашої країни, незважаючи на те, що за Конституцією уряд лише реалізує стратегічні завдання інших державних інституцій.

Крім цього, слід висловити жаль з приводу того, що Конституція України ані текстуально, ані опосередковано не передбачає загальноприйнятої в демократичних суспільствах норми, згідно з якою формування уряду відбувається на базі парламентської більшості, спроможної його підтримувати. Власне, цією нормою визначається і легітимність самого уряду.

На нинішньому етапі встановлення нового владного устрою в Україні правило системного переміщення владних