Форма системи політичної влади - це свого роду політико-владний вираз суспільних відносин. В цьому контексті стає очевидним, що така форма повинна якнайповніше відображати суспільні відносини. Якщо ж цього не відбувається, то назріває конфлікт між суспільною потребою у вираженні реальних політико-владних відносин і наявною формою цього виразу. Разом з тим, політико-владна система наділена відносною свободою, а тому й певним чином впливає на розвиток суспільства. Проблема лише в тому, щоб цей рівень свободи був адекватний потребам такого впливу, а сам вплив здійснювався в конструктивному руслі. Отже, виникає потреба у визначенні належного та ефективного критерію оцінювання взаємовідносин між суспільною потребою та формою виразу сучасних політико-владних відносин. Таким критерієм, на наше переконання, повинен бути персональний елемент.

Персоніфікація може відіграти виняткову роль в створенні високоефективної політико- владної системи. На основі персоніфікації можуть бути сформовані її фундаментальні засади. Окрім цього, персональний фактор, як динамічне явище, створює й необхідні передумови майбутнього розвитку цієї системи. Таким чином, осягнувши завдяки персоніфікації сутність самої політико-владної системи і забезпечивши передумови для її розвитку, можна зреалізувати головне призначення - гармонізацію її, як політико- владної форми, з суттю та динамікою суспільства. Така гармонізація є головною передумовою забезпечення адекватного прояву суспільства через існуючу в ньому систему політичної влади.

Персоніфікований підхід до розуміння політико-владної системи, на основі якого забезпечується найповніший прояв суспільних інтересів та прагнень, вимагає переосмислення місця та ролі багатьох елементів цієї системи. Це переосмислення повинно розпочинатися із зміни підходів до існуючого сприйняття персонального фактора. В сучасній системі політичної влади цей фактор розуміється обмежено і зводиться до визнання лише особистого, тобто суб'єктивного елемента. Через те в сучасній системі політичної влади під персональним фактором розуміють, переважно, функціональну складову суб'єктивного елемента. Вона, безумовно, займає вагоме місце в системі політичної влади, однак визначається не стільки персоніфікованою сутністю, скільки обставинами прояву. Більше того, на наше переконання, суб'єктивна функціональна складова виступає такою ознакою, яка вказує на здатність пристосування до конкретних умов, залежно від політичної кон'юнктури загалом і змін в політико-владній системі зокрема.

Отже, в нинішньому розумінні персональний фактор політико-владної системи представляється як суб'єктивний елемент політика, групи політиків чи політичної сили, що випливає з їх здатності пристосовуватися до політичної кон' юнктури, займати та втримувати впливові позиції в діючій системі політичної влади. Таке розуміння сприяє культивуванню суб' єктивного політичного конформізму [див.: 15, с. 176-177], проте воно не відображає персональний аспект, а представляє лише окрему частину його функціональної складової.

На нашу думку, персоніфікація політико- владної системи не може зводитися ні до суб'єктивного пристосування до неї, ні до намагання пристосувати цю систему до своїх суб' єктивних потреб функціонального характеру. Персоніфікація - це глибинне явище, що базується на сутнісних складових персони-політика чи соціоперсони - групи політиків або політичної сили. Тому воно, по- перше, передбачає можливість оптимальної професійної діяльності персони чи соціоперсони в конкретних умовах на благо всього суспільства, а, по-друге, виступає як домінуючий, визначальний елемент щодо функціональної кон'юнктури і включає її в себе як окрему ознаку ситуативного призначення.

Суб'єктивна функціональність в політико- владній системі не повинна домінувати над персоніфікованою сутністю, тому що вона є похідною від цієї сутності. Таке домінування, що характерне для багатьох сучасних політико- владних систем, призводить до прояву і розвитку в них кризових явищ, а в перспективі - може стати суттєвою передумовою їх розпаду. На жаль, в політичних системах країн, що входять до європейського співтовариства, сьогодні присутні елементи суб'єктивної функціональності, які перешкоджають формуванню перспективної політичної системи євроінтеграційного характеру.

Розвиток політико-владної системи на засадах європейської інтеграції вимагає використання персоніфікації як цілісного явища, впорядкування усіх її складових елементів у відповідності з відведеною для них роллю. Загалом же, головним завданням такої персоніфікації виступає необхідність новітнього, комплексного бачення персони в усій системі політико-владних відносин. Однак, сьогодні в ній, в тому числі й в країнах європейського співтовариства, перебільшується значення політичних лідерів та впливових політичних груп. Це зумовлено абсолютизацією в політико-владній практиці принципів, що випливають з теорії еліт [див.: 8, с. 142-143]. На нашу ж думку, політичні конструкції теорії еліт мають сенс лише в певних сегментах функціонального спектра політико-владної системи. Тому вони не можуть сприйматися як фактори визначального впливу на систему політичної влади. Це ж стосується і лідерства, що, на нашу думку, є лише окремим елементом значно ширшого, фундаментального поняття, яким виступає персоніфікація. Тому-то й побудова політико-владної системи повинна здійснюватись саме на її засадах. Вихідним елементом персоніфікації в ході побудови цієї системи має бути особа-персона. Вона може стати першоосновою надійної, ефективної та динамічної системи політико-владних відносин. А для цього, найперше, потрібно забезпечити прояв персоніфікованої сутності особи та відобразити його у первинних ланках владної системи.

Закладення політичних інтересів та прагнень персони безпосередньо в основу системи політико-владних відноси є тією передумовою, на якій можна забезпечити сепарацію істинно персонального від кон'юнктурно-функціональ-ного в особі. В такому випадку появляються певні можливості гарантій від помилок уже на рівні визначення самих основ цієї системи.

Формування на персоніфікованих засадах вихідних елементів політико-владної системи передбачає не лише адекватність у прояві персоніфікованої сутності,