На сьогодні центральну позицію в реалізації несанкціонованого впливу органів виконавчої влади на виборчий процес відіграє Секретаріат Президента України. Це обумовлено специфікою системи влади, яка існує в Україні, - не передбачений Конституцією допоміжний орган, Секретаріат Президента, володіє ширшим колом повноважень, ніж вищий орган виконавчої влади - Кабінет Міністрів України.

Єдиних думок щодо ролі адміністративного впливу на виборчий процес у колі незначної кількості експертів із цього питання немає. За деякими дослідженнями, вплив адмінресурсу на громадян є надзвичайно мізерним і лише 3 % громадян готові здійснювати свій вибір у чіткій відповідності з адміністративними вказівками [6, с. 5]. Підтверджують такий висновок дослідження, які вивчають рівень довіри населення до різних суспільно-політичних інституцій, відповідно до яких довіра до органів виконавчої влади є досить рідкісним явищем. З іншого боку, громадський моніторинг виборів засвідчує поширеність застосування тиску з боку різноманітних органів державної влади та місцевого самоврядування на виборців. На жаль, наявні результати виборів часто підтверджують ефективність такого впливу.

Цілком очевидним, що на сьогодні недостатньо вивчено феномен адміністративного втручання у виборчий процес у всіх його проявах. Особливо це стосується проблеми вивчення реальної ролі виконавчої влади в житті людей, без чого неможливо підійти до розкриття суті явища адміністративного важелю.

Отже, можна визначити такі чинники, що впливають на масштаби застосування адміністративного ресурсу в Україні:

особливість соціально-економічних умов, у яких перебуває Україна;

особливості менталітету суспільства, що проживає на посткомуністичному просторі;

відсутність традицій вільного волевиявлення громадян і, відповідно, низький рівень політико-правової культури громадян (як простих виборців, так і чиновників усіх рівнів);

нерозвиненість інститутів громадянського суспільства;

відсутність сталого виборчого законодавства, що забезпечувало б формування практики проведення виборчих кампаній;

відсутність об'єктивних та незалежних засобів масової інформації;

неможливість здійснення політичними силами різних спрямувань ефективного взаємного контролю через відсутність необхідних ресурсів;

відсутність гарантій правового захисту з боку судової влади.

Вихідною позицією для критики адмінресурсу є порушення органами державної влади прав і свобод громадян у волевиявленні на виборах. Це, дійсно, серйозний аргумент. Тим більше, що інструментарій, яким оперує адмінресурс, як правило, знаходиться поза правовим полем України та суперечить міжнародно-правовим нормам. Але, крім цінності громадянських свобод (що є дуже абстрактним для більшості українських виборців), існують цінності державницькі.

За допомогою виборів як форми, відносно якісного відбору або своєрідного фільтру складу представницьких органів, забезпечується основа для ефективного функціонування державного механізму та органів місцевого самоврядування. Тому адміністративний ресурс як різновид виборчих технологій впливає на стратегічний розвиток держави тим, що допускає до сфери політичної діяльності осіб та окремі політичні сили, які здобувають перемогу на виборах не завдяки голосам електорату. Відтак застосування «адмінресурсу» порушує умови вільної політичної конкуренції та принцип перемоги найсильні- шого кандидата і найкращої ідеї.

Адміністративний ресурс - це евфемізм, який вживається для позначення політичної практики, коли відповідальні працівники установ державної влади використовують своє службове становище, аби впливати на людей, корегувати перебіг політичних, економічних, культурних та інших подій, що перебувають поза межами їхнього підпорядкування, повноважень і компетенції. На практиці використання адміністративного ресурсу призводить до позбавлення людей свободи вибору й волевиявлення на підставі їх адміністративної залежності від керівництва. Використанням адміністративного ресурсу є намагання державного службовця досягти особистих або політичних цілей (наприклад, примусити виборців голосувати «за» чи «проти» якогось питання), застосовуючи важелі адміністрування, посадову підпорядкованість підлеглих йому людей. Застосування адміністративного ресурсу в управлінні суспільством буває характерним для недемократичних режимів як продовження практики адміністративно-командного управління. Особливого розмаху практика застосування адміністративного ресурсу в Україні набула за часів президента Л. Кучми, зокрема під час виборів 1999 р. та референдуму «за народною ініціативою» в 2000 р. [7, с. 171].

Існує думка, що в Україні адміністративний ресурс відіграє і позитивну роль. Хоча адміністративний ресурс і порушує цінності громадянських свобод, проте ще існують і державницькі цінності. Для українського суспільства є характерним досить обережне ставлення виконавчої влади до знакових категорій, які поляризують українське суспільство - незалежності, мови, символіки, зовнішньополітичної орієнтації тощо. Саме завдяки цьому за період незалежності українська влада зуміла зберегти стабільність.

Саме завдяки адміністративному ресурсові вдалося здобути незалежність України, оскільки 1991 року національно-демократичні сили не були спроможні зберегти стабільність у дуже поляризованому тогочасному українському суспільстві, а навпаки були здатні на деструктивні дії [8, с. 138]. Це можна пояснити тим, що національно-демократичні сили в цей період сприймали лише вузькі прошарки українського суспільства. Вплив демократичних інститутів на формування громадської думки також був дуже незначним. Саме тому результати референдуму 1 грудня 1991 року виглядають так: більшість голосів, відданих за незалежність України, належать адміністративному ресурсові (всі голоси, віддані за Л. Кравчука) [59, с. 8].

Можна виділити три способи використання адміністративного ресурсу:

Прямий адміністративний тиск на виборців, включаючи підкуп, погрози й підтасування результатів голосування.

Тиск на конкурентів у всіх можливих формах: інформаційна блокада, відсторонення від виборів, карне переслідування тощо.

Використання адміністративного ресурсу для ефективного