Фромм перед собою ставить за мету довести помилковість бачення Марксових ідей як знецінення людської особистості, оскільки, по-перше, теорія Маркса не говорить, що головним мотивом людської діяльності є матеріальна вигода; по-друге, істинна мета Маркса полягала у звільненні людини від тиску економічного примусу заради особистісного розвитку людини; по-третє, філософія Маркса є більше духовним екзистенціалізмом, що через свою духовність протистоїть матеріалістичному досвіду ХХ ст. Серед причин викривлення філософії класика він розрізняє причини раціонального характеру (1) чисте невігластво, оскільки матеріалізм не вивчається в університетах; 2) узурпування радянськими комуністами марксизму й переконання цілого світу у повній відповідності їх практики та теорії до вихідного вчення; 3) розгляд теорії Маркса, що є критикою капіталізму, з позицій економічного та матеріалістичного світогляду; 4) розуміння радянськими комуністами соціалізму як певної форми капіталізму, а не кардинально відмінної від нього та ірраціонального, серед яких сприйняття Радянського Союзу та всього, що з ним пов'язано, як абсолютне зло через, напевно, епоху сталінізму. Останнє, за Фроммом, пов'язано з підсвідомим відчуттям антигуманістичного характеру системи без приватної власності на засоби виробництва [4, с. 377-378]. Надалі йде розгляд основних понять марксистської концепції.

Для розкриття поняття «історичного матеріалізму» Е. Фромм пропонує з'ясувати значення власне поняття «матеріалізм», який мовою філософів є твердженням, що в основі світу лежить рухома матерія; К. Маркс був матеріалістом в цьому значенні слова. Разом з тим, слід зазначити, що він висловлювався категорично проти такого матеріалізму, який вважав, що матеріальний субстрат лежить не лише в основі матеріальних процесів, але й психічних і духовних. Він боровся з цим механічним «буржуазним», «абстрактно-науковим матеріалізмом», який виключав зі своєї філософії розгляд суспільно-історичного процесу. Про «матеріалістичний базис» останнього як про фундаментальні умови людського існування Маркс говорив наступне: «.ми виходимо не з того, що люди говорять, уявляють собі, - ми виходимо також не з існуючих лише на словах, уявних людей, - аби від них прийти до справжніх людей; для нас відправною точкою є дійсно дієві люди, і з їх дійсно життєвого процесу ми виводимо також і розвиток ідеологічних відображень і відголосків цього життєвого процесу» [5, с. 25]. Конкретно про історію суспільства Маркс говорив як про історію виробництва, що є не лише відтворенням фізичного існування індивідів, а в більшій мірі певним способом їх діяльності, їх певним образом життя, що тотожне їм самим. «Те, ким вони є, співпадає з їх виробництвом - з тим, що вони виробляють, і з тим, як вони виробляють. Чим є індивіди - це залежить, відповідно, від матеріальних умов їх виробництва» [5, с. 19]. Таким чином, за словами Фромма, розгляд Марксом людини та історії з позицій не ідей, а дієвої людини та економічних і соціальних умов її життя, дає змогу відносити його концепцію не до буржуазного матеріалізму та ідеалізму, а до натуралізму в поєднанні з гуманізмом. З нашої точки зору, такий критерій віднесення концепції до філософського напрямку є формальним, оскільки натуралізм та гуманізм не можна не розглядати в рамках матеріалізму (їх зміст власне є альтернативою ідеалізму).

Поширеною помилкою при тлумаченні історичного матеріалізму є уявлення, що Маркс головним мотивом людської діяльності вважав жагу до грошей та матеріальних благ. Такий розгляд, за Фроммом, перетворює історичний матеріалізм на психологічну теорію, тоді як насправді перший підкреслює важливість способу виробництва людей, сукупність об'єктивних економіко-соціологічних факторів, які, у свою чергу, обумовлюють людське мислення і бажання. Тобто економічні умови стають причиною прояву конкретних (психологічних) прагнень індивідів. Розуміння Марксом історії, Фромм називає антропологічною інтерпретацією історії (тобто через дієвих людей-творців) [4, с. 381].

Припис Марксу думки, що глибинним мотивом людини виступає прагнення до максимальної вигоди, виглядає тим більше абсурдним, коли з'ясовується, що він розрізняв людські потреби на постійні (зберігаються за будь-яких умов і можуть лише трохи змінювати форму і напрям під впливом соціальних умов) та «відносні» (що зобов'язані своїм походженням певному типу соціальної організації), де прагнення до вигоди важко віднести до потреб першого типу.

Вся його критика капіталізму виходить з того, що капіталізм зробив інтереси капіталу та матеріальної вигоди головними мотивами людини; вся його концепція соціалізму ґрунтується на тому, що соціалізм - це суспільство, в якому матеріальні інтереси перестають бути основними інтересами людини [4, с. 382].

Завершує розділ про історичний матеріалізм Фромм питанням, що розвиток суспільства відбувається внаслідок суперечностей між виробничими силами (та іншими об'єктивними умовами) та наявною соціальною системою. Якщо спосіб виробництва чи соціальна організація більше заважають, аніж сприяють розвитку наявних виробничих сил, то суспільство перед загрозою занепаду обирає собі такий спосіб виробництва, який відповідає новим виробничим силам та сприяє їх розвитку.

Вся історія людини відзначена її боротьбою з природою. В якийсь момент людина в такій мірі розробить природні джерела виробництва, що антагонізм між людиною і природою нарешті буде втрачений. В цей момент завершиться передісторія людства й розпочнеться власне людська історія. На наш погляд, такий підхід до природи є виключно корисливим і не враховує питання про обмеженість природних ресурсів. І це зрозуміло, адже Маркс