Наступним важливим моментом концепції Маркса є питання свідомості, де одразу варто зауважити, що ним повністю ігнорується підсвідома частина людського буття і де він категорично заперечує існування того, що не підвладне фізичному сприйняттю людини [4, с. 385]. І це при тому, що ним підкреслюється виключна властивість вищої форми життєдіяльності на планеті - людини, на відміну від тварин, - самоусвідомлення.

Головною тезою є: «Не свідомість людей визначає їх буття, а, навпаки, їх суспільне буття визначає їх свідомість» [4, с. 385]. Більш повно виклад проблеми свідомості Маркс дає у «Німецькій ідеології»: «Громадська структура й держава постійно виникають з життєвого процесу певних індивідів - не таких, якими вони можуть здатися у власному чи чужому уявленні, а такими, якими вони є насправді, тобто як вони діють, матеріально відтворюють. Люди є творцями своїх уявлень, ідей, - але мова йде про дієвих людей, обумовлених певним розвитком їх виробничих сил. Свідомість ніколи не може бути чимось іншим, як усвідомленим буттям, а буття людей є реальний процес їх життя» [4, с. 385].

Фромм щодо цього зазначає, «що для Маркса власне наука й всі здібності людини є частиною виробничих сил, які знаходяться у взаємодії з природою». Таке розуміння цілком вписується в еволюційну теорію Ч. Дарвіна, за якою «позитивні якості» певного виду (витягнення шиї у ланей, через що вони з часом перетворюються на жирафів) виникають в процесі природного добору (коли лані тягнуться до зеленого листя на високих деревах). Виходить, що наслідком ускладнення виробничого процесу є поява нових здібностей у індивіда, який в ньому задіяний, а не навпаки, коли завдяки потенційним можливостям індивіда виробництво стає більш складним і результативним. Виникає питання, яким чином у цілком сформованій системі, людському організмі, з'являється нова потенція для вирішення проблеми соціального характеру, як тільки не зі сфери «можливих ідей». За Марксом каталізатором нових людських здібностей виступає природа та процес взаємодії з нею. Тоді незрозумілим постає момент: для чого людині ускладнювати собі життя, взаємодіючи з природою, адже мета людського буття, за Марксом, індивідуальна свобода, відсутність залежності від природи. Здається, що великий теоретик наукового комунізму, таким чином, сам собі суперечив. Але для себе цю суперечність він вирішував переконанням, що природа у найближчому майбутньому піддасться впливу людини, що допоможе останній перейти до справжнього етапу розвитку людства.

Разом з тим, зауважує Фромм, Маркс ніколи не закривав очі на велику роль ідей в людському розвитку, адже він ніколи не забував, що не лише обставини творять людину, але й власне людина створює обставини [4, с. 386]. «Співпадіння змін обставин і людської діяльності може розглядатися лише як революційна практика» [5, с. 2]. Остання підводить нас до дискусійного поняття марксистської філософії - насилля.

Маркс вбачав перехід до якісно нового етапу розвитку як такого, що визрів у надрах суспільного й політичного життя суспільства, де, відповідно, насилля (якщо воно взагалі потрібне) грає роль останнього поштовху у розвитку, що в основному вже відбулося саме собою. Таким чином, в очах теоретика насилля грало виключно тимчасову роль, а не роль постійно діючого й обов' язкового в процесі переустрою суспільства. В Радянському Союзі ж насилля було інструментом саме вищезазначеного характеру, не тимчасового. Тим не менш, це не дає підставу говорити про перекручування ідеї Маркса, оскільки вже визнання можливості застосування насилля задля виключно благих намірів рівнозначно дає право на визнання його тимчасового, але трохи затяжного характеру.

Наступним центральним поняттям марксистської філософії є людина - її природа та її діяльність. Природу людини Маркс розглядав як деяку величину, а не чистий лист паперу; це жива людська істота, що проявляється в різних історичних формах свого існування. Історія є історією людини, самовиразом її в процесі праці й виробництва. Діяльність же людини - це творчий процес, коли індивід виступає активним виробником, а не пасивним реципієнтом. Для розуміння Марксової концепції діяльності важливо зрозуміти його уявлення про взаємовідносини суб'єкта і об'єкта, які знаходяться у нерозривному зв'язку. Кожна річ (об'єкт) може слугувати посиленню власних здібностей суб'єкта. «...Не лише п'ять зовнішніх почуттів, але й так звані духовні почуття (воля, любов) виникають лише завдяки наявності відповідного предмету, завдяки олюдненій природі» [4, с. 390]. Тому потреба чи насолода втрачають свою егоїстичну природу, коли користь перетворилася в людську користь (я можу ставитися до речей лише як людина, коли річ виступає по відношенню до людини в людяній формі). Мається на увазі, що людина, вступаючи у людські відносини з предметним світом, ототожнює себе з ним (суб'єкт і об'єкт неподільні), тому для неї немає проблеми втрати чогось (комунізм як позитивне спрощення приватної власності), оскільки все, що належить іншим, належить