Незалежність і свобода, за Марксом, ґрунтується на акті самореалізації, що тотожне праці. Остання розглядається як прояв індивідуальності, власних фізичних та психічних сил. Саме тому праця виказує претензії не стільки за несправедливий розподіл багатств, скільки за те, що він перетворив працю у примусову, відчужену, беззмістовну роботу, а тим самим людину - у немічного каліку, що позбавлений власної індивідуальності. Через це мета розвитку особистості - це формування досконалого універсального індивіда, вільного від спеціалізації. Система радянської освіти була цілком побудована на цій засаді і ґрунтувалася на такому баченні людини та праці як прояву її індивідуальності. Але в погоні за «світлим майбутнім» праця перестала бути проявом індивідуальності, оскільки перетворилася з цілі на засіб. Для з' ясування причин цього явища варто розглянути одне з центральних понять марксистської концепції відчуження.

Відчуження, за Марксом, означає, що людина в процесі освоєння світу не впізнає саму себе як першоджерело, як творця, а світ здається їй чужим. В атеїстичному словнику поняття «відчуження» тотожне слову «гріх»: відмова людини від самої себе, від Бога в самій собі [4, с. 396].

Для Маркса відчуження відбувається в праці та розподілі праці, яка має бути живим зв'язком з природою, створенням нового світу й самого себе. Але з розвитком приватної власності й розподілом праці праця втрачає характер виразу людських творчих сил. Праця й продукти праці набувають самостійного буття, незалежно від волі й планів людини. Тому зрозумілим стає заперечення Марксом приватної власності та розподілу праці в «золоту епоху» історії людства - за соціалізму, оскільки відчуження перетворює індивіда у раба речей.

Разом з тим, розглядаючи невідчужену працю, Маркс говорить не лише про реалізацію людини як індивіда, але й як родової істоти. Тому саме в процесі переробки предметного світу людина вперше дійсно стверджує себе як родову істоту, що означає її розвиток, розгортання необмежених людських можливостей. Звідси випливає, що чим більше людина працює (опановує під себе предметний світ), тим більше вона розвивається й відчуває себе родовою істотою, наділеною безліччю потенцій. Здавалося б, кращого заклику до роботи і не знайдеш. От радянський народ і працював. Розвиваючи кожен свою індивідуальність, він поряд з цим творив без відпочинку матеріальні блага для всього суспільства. І, здається, саме ця безперервність вихолостила початкову ідею саморозвитку. Але в цьому немає провини радянських комуністів; всі підстави для цього закладені в самій марксистській філософії.

Наступною фундаментальною категорією Марк- сової концепції є соціалізм. Із вищевикладеного стає зрозумілим, що метою останнього є людина. Суттєві елементи соціалізму в тому, що людина бере участь у виробництві, об'єднаному й позбавленому конкуренції; що продукція знаходиться в неї під контролем і не перетворюється на сліпого ідола, що підкорює її собі. Такий погляд категорично виключає можливість вважати соціалізмом таке суспільство, в якому людина є об' єктом маніпулювання з боку бюрократії, навіть якщо ця бюрократія керує всією державною економікою. Це означає, що кожна окрема людина бере активну участь у плануванні й виконанні планів; це означає втілення у життя економічної й політичної демократії [4, с. 404].

Очікується, що в такому не відчуженому й сповненому вільних людей суспільстві індивід буде позбавлений викривлених форм праці, виробництва й споживання; що він стане справжнім творцем власного життя й зможе зробити своїм головним заняттям життя, а не виробництво засобів життя. Проте тут виникає питання: адже головне життєве заняття - це творча діяльність індивіда, активна позиція по відношенню до оточуючого світу, основним інструментом прояву якого є вільна невідчужена праця. А наслідком останньої є безмірне отримання матеріальних благ. Виходить, що Маркс лише розставив акценти, де перше місце займає мотивація людського життя (саморозвиток), а друге, що є лише наслідком (приємним бонусом праці бога в людині), отримання засобів життя.

Соціалізм у Маркса - це суспільство, яке слугує людським потребам [4, с. 405]. Але його не можна ототожнювати, на думку Фромма, з капіталістичним суспільством, оскільки Маркс чітко розмежував істинні та штучні потреби, де істинні - кореняться в її природі, задоволення яких необхідно для реалізації людини як такої. Проте, з нашої точки зору, такий поділ людських потреб у Маркса є некоректним, оскільки його «штучні» потреби спекулятивно (в чому він звинувачує капіталізм) можна вивести з його «істинних». До останніх він відносить: потребу в їжі, сні, захисті та продовженні себе. Й насправді без них життєдіяльність неможлива; що створює мотив для маніпулювання індивідом.

Як бачимо, філософська концепція Маркса в якості мотиву містила надзвичайно високу мету - щастя індивіда через його самореалізацію. Але проблемою цієї теорії, з нашої точки зору, є те, що вона знаходиться на одному рівні з усіма іншими концепціями, що відносяться до матеріалізму. Оскільки всі вони оперують одними й тими ж категоріями, лише по-різному розставляючи серед них акценти. Відповідно не можна категорично говорити про фальсифікацію Марксових ідей через те, що, по-перше, його концептуальні засади відносно суспільного розвитку на практиці не виходили за рамки матеріалізму (вихідний мотив у