УДК 316.334.2:330.52

Лутченко Н.В.

АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ ВІДНОСИН ВЛАСНОСТІ ЯК ІННОВАЦІЙНА СКЛАДОВА РИНКУ УКРАЇНИ

Розглянуто проблему приватизаційних процесів та змін у структурі власності, які мали місце протягом останніх десяти років і призвели до перебудови економічних відносин та зміни суспільно-політичного ладу в державі.

Ключові слова: державна власність, трансформація, процес, розвиток, капітал, ринок, майно, структура, систематизація.

Рассмотрена проблема приватизационных процессов и изменений в структуре собственности, которые имели место в течение последних десяти лет и привели к перестройке экономических отношений и изменению общественно- политического строя в государстве.

Ключевые слова: государственная собственность, трансформация, процесс, развитие, капитал, рынок, имущество, структура, систематизация.

The author looks into the problem of privatization processes and transformations in the property structure, which took place over the last ten years and led to the restructure of economic relations and changes in the country's sociopolitical order.

Key words: government property, transformation, process, development, capital, market, assets, structure, systematization.

Економічна історія XX ст. свідчить про те, що практично всі країни більшою чи меншою мірою, за допомогою конкретного обґрунтування використовували державну власність для розв'язання складних проблем суспільного життя. Нації сильні і слабкі, соціалістичні і капіталістичні вдавалися до цього інституту, щоб скоригувати соціальні та економічні процеси. Спостерігається симптоматичний факт: суспільства з різними соціально - економічними, політичними, ідеологічними режимами, як виявилося, схожі в плані використання можливостей держави як власника. Навіть приватизаційні процеси, які обмежують економічні функції держави, мали місце і в країнах, що визнані лідерами капіталізму, і в країнах периферійного капіталізму, і в колишніх соціалістичних країнах.

Трансформація власності у державі - складний процес, який торкається всіх сторін суспільного життя. Над розв'язанням цієї проблеми працюють вчені, спеціалісти наукових і державних установ. Серед них О.О. Бєляєв, В.Д. Базилевич, А.Г. Прохоренко, В.Я. Бобров та інші.

Актуальність питання перебудови відносин власності в Україні пов'язана з тим, що економіка наприкінці 70-х і на початку 80-х минулого століття практично повністю вичерпала свій потенціал екстенсивного розвитку і перейшла в стадію депресії. Політика державної власності протягом десятиліть гальмувала ініціативу та підприємницький потенціал нації, спричинила виникнення й поглиблення негативних тенденцій у розвитку економіки, відставання в економічному розвитку.

Досить тривала еволюція державної власності в минулому столітті і нагромаджений досвід дають змогу більш-менш певно говорити про три основні моделі її функціонування. Ці моделі такі:

Підтримуюча, врівноважуюча (обмежувальна) модель (країни з високоорганізо- ваною ринковою економікою).

Стимулююча (проринкова, розширювальна) модель (країни, що розвиваються, зі слабко організованими економічними та ринковими структурами).

Стимулююча (антиринкова) модель (колишні соціалістичні країни, що орієнтувалися на абсолютне використання державної власності).

Змога державної власності розв'язувати деякі соціально-економічні суперечності й перетворювати відсталі структури національного господарства зумовлена рядом притаманних їй переваг. Одна з них полягає у здатності держави концентрувати в загальнонаціональному масштабі величезні ресурси, необхідні для реалізації тих чи інших проектів, і направляти їх в економіку, обминаючи ринкові способи нагромадження капіталу, розподілу між галузями, спорудження виробничих об'єктів. Ця здатність була активно використана в країнах другої, а надто третьої моделі, де держава встановила контроль над переважною частиною економічних ресурсів і вивела їх з-під егіди приватного капіталу та ринку, прагнучи в такий спосіб вирішити проблеми відсталості й запізнення в розвитку національної економіки. Фактично держава скористалась об' єктивною тенденцією до концентрації та централізації виробництва й капіталу (яка чітко проявилася у високо розвинутих країнах), але перенесла її на іншу економічну основу - державну власність. Державна власність, незалежно від проринкової чи антиринкової орієнтації, створює дійсні передумови для подолання обмежень у функціонуванні господарської системи суспільства, які виникли або дістались їй у спадок від попередніх етапів.

Ряд Законів України (зокрема, «Про власність» від 7 лютого 1991 р. № 697-ХІІ, «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р. № 698 - ХІІ, «Про підприємства в Україні» від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ, «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ) юридично заповнили конституційну прогалину щодо економічних засад новітнього українського суспільства, а також можливих організаційних форм і механізмів підприємницької діяльності.

За висновками фахівців, 1990-1994 рр. стали «періодом прогресуючого прискорення темпів економічного падіння» [1]. За цей час скорочення ВВП сягнуло 46,5 %, а промислового виробництва - 40,4 %, причому в 1994 р. зазначені показники становили, відповідно, 22,9 % і 27,3 %. Головними чинниками спаду стали радикальні ін- ституціональні зміни. Обвальний розрив економічних зв'язків з руйнуванням СРСР і РЕВ, наслідки системної кризи народного господарства СРСР, успадковані структурні деформації, технологічна криза, застаріла технологічна база, затратність економіки, складна екологічна ситуація [2]. Можна констатувати загальну розбалансова- ність економічної стратегії держави, викликану недосконалістю інституціонального та організаційно-правового оформлення відносин власності в умовах переходу до ринку.

Але слід враховувати ту обставину, що за 1991-1994 рр. відбулися істотні зміни у структурі економіки країни. Значною мірою це було результатом роздержавлення та приватизації майна державних підприємств. Ці інструменти і досі залишаються основними для здійснення державної політики трансформації відносин власності в Україні. З 1992 р. до липня 2004 р. змінено форму власності 94031 об'єкта, з яких 25471 - об'єкти державної форми власності та 68560 - комунальної. Кошти, одержані від продажу майна державних підприємств, перераховуються до державної скарбниці та використовуються