УДК 316.647.5

Ханстантинов В.О.

СУТНІСТЬ ТОЛЕРАНТНОСТІ

У статті розглядається сутність толерантності, аналізуються особливості її змісту та функціонування в царині політичних відносин.

Ключові слова: толерантність, соціальна взаємодія, політика, плюралізм, демократія, суспільна консолідація.

В статье рассматривается сущность толерантности, анализируются особенности ее содержания и функционирования в области политических отношений.

Ключевые слова: толерантность, социальное взаимодействие, политика, плюрализм, демократия, общественная консолидация.

The article deals with the phenomena of tolerance. The essence of tolerance, its main structural elements and some peculiarities of it are analized in the article.

Key words: tolerance, social interaction, policy, pluralism, democracy, consolidation.

Потреби зміцнення української державності, яка проходить останнім часом випробування кризою, в тому числі політичною, що супроводжується нестабільністю, ворожнечею всередині правлячого класу, ціннісно-світоглядним розколом у суспільстві, актуалізують всебічне вивчення феномену консолідації і толерантності як складової цього процесу.

В працях Б. Вільямса, Ю. Хабермаса, О. Перцева, В. Лекторського, Р. Валітової, І. Кушніренко, О. Тара- сишиної у загальному плані дається визначення толерантності як терпимого ставлення до інакшості іншого, розкриваються її зміст, витоки, структура, функції, роль в житті суспільства і в політичній практиці.

Проте ще зустрічаються в літературі визначення толерантності просто як терпимості до іншого роду поглядів, вдач, звичок, [1, с. 172], або ж такі, що зводять її до близьких за семантикою понять «поблажливості» [2, с. 20], «ввічливості, збереження обличчя співбесідника» [3, с. 269], тобто до однієї з її лексем. Як видається, така неоднозначність поглядів аж ніяк не сприяє запровадженню цінностей та норм толерантності в якості риси політичної поведінки всіх причетних до відносин влади суб'єктів.

Цілі даної статті полягають у визначенні сутності толерантності, окресленні особливостей її змісту та функціонування в царині політичних відносин.

Як справедливо зауважує І. Стернін, толерантність - це у першу чергу категорія міжособової поведінки. «Вона діє на рівні людських відносин і тільки через них стає суспільним явищем» [4, с. 324]. Проблема толерантності постає і актуалізується у ситуації взаємодії одного суб'єкта з інакшістю (расово-етнічною, мовно-культурною, релігійною, соціально-статусною) іншого в системі суспільних відносин, коли відмінності між ними можуть сприйматися як значущі для підтримання екзистенціальної безпеки, соціокультурної автентичності та духовного суверенітету в притаманних для даного оточення параметрах. Стикаючись з такою інакшістю, суб'єкт реагуватиме на це або толерантно, або уникатиме контакту, або демонструватиме неприязнь, відразу, ворожість і навіть відкриту агресію у бік носія якихось неприємних для нього ознак.

В останньому випадку носій інакшості сприймається як об'єкт для критичних суджень, що розгортаються за внутрішньою логікою суб'єктивної аргументації, а також для низки негативних ірраціональних відчуттів. Вид соціальної взаємодії, коли сторони усвідомлюють як своє протистояння, так і власне ставлення до цього, у «Філософському словнику» визначається як конфлікт [5, с. 429]. У працях Л. Козера, Р. Дарендорфа, К. Болдінга, Л. Крайсберга, Е. Обершелла, Г. Коллінза, Дж. Рула доведено, що конфліктна взаємодія суттєво гальмує і викривлює самий процес повсякденного відтворення соціального життя, дезорганізує систему розподілу соціально значимих способів життєдіяльності і ресурсів, знижуючи тим самим результативність всієї сукупності суспільних відносин.

Більшість вчених виходять з уявлень про атрибутивність конфлікту соціальному життю і його неминучість. «Всередині будь-якого суспільства спостерігаються конфлікти між групами, партіями, окремими особистостями», - підкреслював Р. Арон [6, с. 517]. Один із засновників чиказької школи соціології Р. Парк включав конфлікт у число чотирьох головних видів соціальної взаємодії поряд із конкуренцією, пристосуванням і асиміляцією, через яку власне й пролягає шлях до співробітництва [7, с. 142].

Толерантність у світлі цього постає як один із принципів оптимізації соціальних контактів та взаємодій в неоднорідному суспільному середовищі, а відтак - і як затребувана соціальна якість, і як політична необхідність демократично організованої держави, і як важлива вимога та риса політичного процесу в ній, і як норма та цінність політичної культури, і як суттєва передумова досягнення загальнонаціональної згоди з актуальних суспільних проблем та як сприятливий фон процесу їх розв'язання.

Отже, толерантність виступає не лише пове- дінковим актом ввічливості та прояву культури у відношенні до іншого. Вона є перехідним станом від конфлікту до співробітництва. «Толерантність не скасовує його причини, не долає протиріччя між конфліктуючими сторонами. Вона лише трансформує розвиток конфлікту у відносно мирне, ненасильницьке русло» [8, с. 34]. Життєва стратегія толерантності націлена не на перемогу над опонентом, а на конструктивну взаємодію з ним. Тому толерантність є більш цікавою з погляду того, які можливості для соціальної кооперації між акторами вона здатна відкрити. В той же час нетерпимість, непримиренність виступають нездоланними бар'єрами на такому шляху.

Зазначена особливість толерантності уможливлюється завдяки ії змісту. Категорія «зміст» позначає єдність всіх елементів цілого, його властивостей і зв'язків, а також всезагальну характеристику цінності, значення чогось. Для прояснення змісту толерантності звернемося до словниково-довідкової літератури.

Філософський словник визначає толерантність як «моральну якість, що характеризує ставлення до людини іншої раси, національності, культурної традиції, релігійної конфесії як до рівно достойної особистості» [9, с. 590].

Енциклопедичний словник з етики також трактує толерантність як якість, що характеризує ставлення до іншого як до рівно достойного і що виражається у свідомому тамуванні в собі відчуття неприязні щодо інакшості іншого [10, с. 493].

Довідник з соціології антиподами толерантності вважає авторитаризм і тоталітаризм із властивим їм ідейним «абсолютизмом»,