Психолого-педагогічні видання тлумачать толерантність як «ознаку гуманної людини» [12, с. 912].

У політологічному словнику (за редакцією проф. В.М. Пічі) толерантність тлумачиться у традиційному смислі як «терпиме ставлення до інтересів і позицій інших сторін при загальній незгоді з ними» [13, с. 113]. Розгорнуте визначення толерантності дає Політологічний енциклопедичний словник. В ньому наголошується на плюральном характері суб'єкта відносин толерантності і показується конструктивна роль толерантності як першого ступеня тріади взаємовідносин: толерантність - повага - співробітництво, що виступає передумовою нормального політичного процесу в демократичній державі і водночас одним із імперативних завдань її політичної системи [14, с. 661].

Отже, проведений огляд визначень показує, що, по-перше, засадничими принципами толерантності виступають цінності свободи, рівності, гуманізму, поваги до гідності людини, її невід'ємних прав. По-друге, у світоглядному плані толерантність спирається на ідею множинності природи самого світу як іманентної властивості його буття. По-третє, відповідно до цього, стосовно світу соціального у якості принципу оперування з притаманною йому багатоманітністю постають терпимість, терпеливість, здатність витримувати негативний вплив ззовні, самовладання, стриманість у власній поведінці.

Ядром толерантності (в розрізі семантичному, історичного походження і доволі тривалої традиції вживання, а також у біолого-медичних дисциплінах) виступає саме терпимість. Невипадково, що в економічних виданнях або в тих, що стосуються військової справи, це поняття не фіксується, адже суперництво (економічне або військове) вже за визначенням несумісне з терпимістю. Напрошується висновок: людина, яка через різні причини не виявляє терпимості до інакшості іншого, не може вважатися толерантною, і, навпаки, першою умовою толерантності (соціальної, політичної, етнічної, мовно-культурної, релігійної тощо) є терпимість. Цілком зрозумілим тому є той факт, що й на рівні буденної свідомості толерантність, як показали соціологічні опитування студентів ряду провідних київських ВНЗ, також асоціюється, насамперед, з терпимістю [15, с. 54].

Підкреслимо, однак, наступне: якщо толерантність розглядати суто як синонім терпимості, то отримаємо спотворене уявлення про її мету та сенс, особливо в контексті авторитетних міжнародних документів, приміром, ухваленої ЮНЕСКО Декларації принципів толерантності 1995 р., в яких наголошується на її значенні, необхідності з боку держав її дотримуватися та рекомендації стосовно шляхів формування.

Відмінність «толерантності» від «терпимості» краще проявлятиметься, якщо звернутися до етимології цього слова. «Толерантність» походить від латинського дієслова tolero - «нести», «тримати», «терпіти». Це дієслово застосовувалося у тих випадках, коли було необхідно «нести», «тримати» у руках яку-небудь річ. При цьому малося на увазі, що для тримання і переносу цієї речі людина повинна докладати певних зусиль, страждати і терпіти. З іншого боку, значення слова tolero - «викормлювати» та дієслова tollo - «вважати своєю дитиною, виховувати, пестити» пов'язують його з ідеєю «виховання» людини, особистості [16, с. 775]. Несхожість між українським та російським «терпимість» та європейським «толерантність» вагома через нестачу саме цього аспекту в структурі даного поняття. За своєю граматичною формою терпимість виступає як passivum pro activo, що вказує на смислову зорієнтованість даного слова на пасивну участь [17, с. 122-123]. На відміну від цього, толерантність - це у першу чергу чемність, яка потребує деякої самостриманості і яка дозволяє відноситись до «Іншого», apriori не такого, як «Я», саме з позиції «Рівного» [18, с. 19].

Як відзначає видатний німецький вчений Ю. Хабермас, даний термін, що виник у зв'язку з конфесійним розколом і що упродовж ХУІ-ХУП ст. застосовувався у сфері права, тепер містить більш широкий спектр значень. В англійській мові «Мегапсе» має стосунок до поведінкової диспозиції, до чесноти, адже він означає також «допускати», тобто тут висловлюється ідея міри, межі, до якої можна терпіти іншу людину чи явище, навіть якщо вони незрозумілі, викликають здивування, неприйняття чи опір. Інше слово «toleration» у широкому смислі позначає терпіння як стан вимушеності, коли допускається (а значить, і легітимізується) існування чогось неприємного, що власне й вказує на адміністративно-власну конотацію чистої терпимості, а відтак, й на те, що «toleration» стосується правового акту [19, с. 45].

Толерантність, таким чином, з одного боку, характеризує міру терпимого ставлення людини до неприємного, а, з іншого, - легітимацію цього неприємного для неї. Те, що толерується, базується не на емоційній чи релігійній, а на ціннісно- раціональній легітимності, котра (за М. Вебером) передбачає усвідомлення значущості деякого порядку, який для певного кола людей асоціюється з обов'язковістю і престижністю і який водночас спирається на юридичну та конвенціональну гарантію до спонукання їх слідувати підтримуваній цим порядком нормі [20, с. 636].

Толерантність є рефлексією акту самодетермінації спрямування людського духу спочатку на іншу особистість і через усвідомлення та оцінку її як носія рівної свободи і відпочатково однакової людської гідності - вже на власну особистість і повернення цієї рефлексії у зворотному напрямі у вигляді сприйняття легітимності цієї інакшості іншого шляхом відповідного волевиявлення і втілення його у власній поведінці. Цей змістовий каркас присутній в дефініціях багатьох вчених. Можна цілком погодитись з В. Тишковим, що толерантність не є вродженою індивідуальною або груповою властивістю, а являє собою зусилля, спрямованні на самообмеження, згоду і співробітництво [21, с. 57-58]. Як позицію, що закликає до активності, до встановлення духовного зв'язку з іншими на основі принципу гуманності,