Фронтальна і структурна перебудова суттєвих компонентів суспільного організму актуалізує завдання нейтралізації наслідків проявів крайнощів нонконформізму, обмеження їх дії на політичне життя. У переломні історичні періоди, коли піддаються істотні трансформації основи життєустрою людей, ідеали, ціннісні установки, особливо необхідне зважене ставлення до цього феномену. Політичний радикалізм - це реальність, з якою слід рахуватися.

Враховуючи ці позиції, А. Деркач визначає політичний радикалізм як «соціокультурний феномен, обумовлений особливостями історичного, релігійного розвитку країни, виявляється в ціннісних орієнтаціях, стійких формах політичної поведінки суб'єктів, націлених на опозиційність, зміни, тотальний, швидкий темп змін, примат силових методів в реалізації політичних цілей» [4, с. 385]. «.Вони не створюють нічого нового, а лише повідомляють поштовх руху, підготовленому часом і обставинами; одержимі позитивною пристрастю до будь-якої новизни, до всього оригінального, вони майже завжди надихаються відкриттям, яке щойно з'явилося, нововведенням і на ньому вже будують свої висновки відносно майбутнього» [3].

Радикалізм виконує наступні функції у політичному процесі:

сигнально-інформаційна про ступінь неблаго- получчя суспільно-політичного середовища;

розрядка соціальної напруженості шляхом виходу незадоволення, що накопичилося;

тиск на політичні інститути, підготовку, прийняття і проведення політичних рішень;

корегування політичного курсу;

стимулювання корінних політичних змін, інновацій.

Як ідейно-політична течія, система переконань певної групи людей, метод вирішення локальних економічних і соціально-політичних завдань, радикалізм є необхідним компонентом політичного життя. У стійких соціальних системах консервативні, ліберальні, радикальні компоненти знаходяться у збалансованій взаємодії. У перехідних системах розширюються об'єктивні та суб'єктивні причини, що стимулюють радикальну поведінку. Масштаби поширеності, ступінь гостроти проявів радикалістських ціннісних орієнтацій політичних суб'єктів зменшуватимуться з економічною і політичною стабілізацією у країні. Цінності неможливо відмінити - суспільство повинно їх вичерпати, пережити. Політична влада може послабити дію радикалізму на політичне життя, нейтралізувати наслідки його проявів.

Радикалізм може виявлятися в різних формах нігілізму, екстремізму, тероризму, революціонізму. «Політичний екстремізм - це прихильність в ідеях і політиці крайнім поглядам і діям» [4, с. 387].

Слово «екстремізм» утворене від латинського extremus - крайній. На думку І. Сазонова, «це швидше не просто крайнє заперечення status quo, на чому робить основний акцент вузьке трактування, але і прагнення політичних суб'єктів до ствердження чогось нового: за крайнім запереченням status quo приховано прагнення перетворення світу» [5, с. 111-112]. Загалом у досить абстрактному сенсі екстремізм - це прихильність до крайніх заходів, дій, поглядів, рішень.

Екстремізм, зазвичай, є наслідком соціально- економічних криз, деформацій політичних інститутів, різкого падіння життєвого рівня, погіршення соціальних перспектив значної частини населення, домінування в суспільстві почуттів, настроїв апатії, пасивності, соціальної та особистісної нереалізованості, неповноти буття, страху перед майбутнім, придушення владою опозиції, інакомислення. Він також визначає блокування легітимної самодіяльності людини, національний гніт, амбіції лідерів політичних партій, орієнтації лідерів і акторів політичного процесу на екстремальні засоби політичної діяльності [4, с. 387].

Таким чином, політичний екстремізм визначається трьома основними моментами:

нелегітимна політична діяльність, передусім незаконне насилля;

крайні форми націоналізму, расизму або соціально-класового антагонізму;

простота і загальнодоступність ідеології. Хоча будь-який значний рух, навіть якщо його ідеологія і відрізняється складністю, користується гаслами, доступними широким масам, для екстремістських об' єднань особливо характерне уміння доступно запропонувати прості способи і шляхи вирішення складних проблем суспільного життя, переконати маси в можливості їх успішного здійснення на практиці і, як наслідок, в можливості володіння досить широкою соціальною базою [5, с. 111].

Соціальну базу екстремізму складають маргінальні прошарки, представники націоналістичних, релігійних рухів, невдоволені існуючою політичною реальністю інтелігенція, молодь, студентство, військові.

Екстремізм не є чітким і єдиним феноменом. За спрямованістю виділяється екстремізм економічний, політичний, націоналістичний, релігійний, екологічний, духовний тощо.

Метою політичного екстремізму є дестабілізація, руйнування політичної системи, державних структур і встановлення режиму правої або лівої спрямованості. У політичній практиці в чистому вигляді ці типи екстремізму практично не зустрічаються. Націоналістичний екстремізм в багатьох країнах поєднується з релігійним, духовним, а політичний - з економічним, релігійним тощо. За критерієм масштабності дії політичний екстремізм може бути внутрішньо- і міждержавним.

За чисельністю і організованістю учасників розрізняють екстремістські дії співтовариств, груп (сект, організацій); організованих або спонтанних груп; одинаків (зазвичай осіб з психічними захворюваннями або іншими аномаліями). По відношенню до владних структур виділяють екстремізм державний і опозиційний.

Різновидам екстремізму властиві спільні риси:

насилля зазвичай озброєне або його загроза;

одновимірність, однобокість у сприйнятті суспільних проблем, пошуки шляхів їх вирішення, фанатизм, завзятість у прагненні нав'язати свої принципи, погляди опонентам;

бездумне, беззаперечне виконання всіх наказів, інструкцій;

спирання на почуття, інстинкти, забобони, а не на розум;

нездатність до толерантності, компромісів, або ігнорування їх.

Екстремізм стоїть тут поряд з крайнім радикалізмом, тероризмом, нігілізмом, революційністю, вождізмом.

Тому більш виправданим є наступне визначення: політичний екстремізм - це соціально-політичне явище, що історично змінюється і виражається у прагненні визначених політично активних індивідів, суспільних груп, володарюючих еліт і контреліт втілити в життя свої політичні ідеали і реалізувати поставлені завдання всіма доступними засобами (включаючи різні форми насильницької дії), спрямованими на державну владу, суспільство в цілому або на якісь його елементи, міжнародні організації, інші країни і в перспективі на все людство в цілому, а також відображається в