еліт, більшість дослідників сходяться в тому, що саме бізнесові еліти заклали початок формування космополітичного класу сьогодення. Ці еліти є абсолютно космополітичними: вони переміщуюються світом, в свою чергу, саме світ в цілому є сферою їх відповідальності. Насправді, вони розглядають себе як «громадяни світу», вважає С. Хантінгтон [7]. Вони урбанізовані, демонструють універсалізм у своїх поглядах та морально-етичних установках. Разом з «глобалі- зованими елітами» інших країн, вони живуть у «соціально-культурному міхурі», відокремлені від культур окремих націй, та спілкуюються один з одним на суспільно-науковій версії англійської мови, що Хантер та Ейтс охрестили «глобальний говір» («global speak») [12, с. 345].
Таким чином, стрімка інтеграція глобальної економіки призводить до появи нової еліти. Охрещені як: «Давосська людина», «працівники з золотими комірцями» чи «космократи», цей клас, що зароджується, отримує владу та силу завдяки новим уявленням про глобальні зв'язки. Він включає в себе академіків, міжнародних робітників, директорів глобальних компаній, успішних професіоналів в галузі високих технологій тощо. За підрахунками, ця еліта нараховувала в 2000 році 20 мільйонів людей, 40 % з яких були американцями [13, с. 235], а в подальшому дослідники відслідковують стрімке зростання цієї цифри. Саме тому економічні транс- націонали, очевидно, є ядром світового космополітичного класу, що зароджується.
Іншими, як уявляється, навіть більш перспективними, в даному аспекті, є академічні еліти, що так само активно включаються до космополітичного класу сьогодення. В той час як система освіти всіх світових держав завжди була покликана створити та інституціоналізувати певний тип громадянина, найбільш прийнятний для кожного окремого суспільства, нині, на противагу минулому, реформування світових освітніх систем має на меті вже не виховання громадянина окремої національної держави, а виховання громадянина світу. У цьому власне і проявляється тенденція космополітизації світового освітнього простору.
В історії політичної думки було чимало спроб обґрунтування доцільності та аргументації переваг так званої «космополітичної концепції освіти». Ще давні стоїки стверджували, що виховання гарного громадянина - це, насамперед, виховання громадянина світу. Серед сучасних дослідників М. Нуссбаум обґрунтовує 4 переваги космополітичної концепції освіти: 1) Даний тип освіти дозволяє краще пізнати самих себе; 2) Це допомагає досягти більших успіхів у вирішенні проблем, що вимагають міжнародної співпраці; 3) Сприяння визнанню реальних моральних зобов'язань перед іншим світом, що інакше залишились би невизнаними; 4) Люди здатні будуть послідовно та логічно міркувати про розмаїття та відмінності, які вони готові захищати [9].
Взявши за приклад освітню систему ЄС, варто наголосити, що основними інструментами європейської політики в галузі освіти в різний час є спільні проекти і програми, реалізація яких має сприяти творенню «Європи без кордонів і бар'єрів». Вони спрямовані на: підвищення якості та ефективності навчання, гарантування визнання дипломів, обмін інформацією тощо. Однак, поміж рядками, чітко видніється стратегія формування загальноєвропейської свідомості та ідентичності, набуття молоддю єдиного європейського громадянства. Текст Болонської декларації, зокрема, містить пункт, в якому йдеться про те, що однією з головних цілей освітніх реформ є запровадження «європейського виміру» [5, с. 171].
Сьогодні, найбільше фінансування та найзнач- ніший попит серед молоді мають інтеграційні освітні програми ЄС: «Темпус», «Ерасмус», «Комет», «Сократ», «Леонардо да Вінчі», «Мінерва», «Людство в дії», «Європейський молодіжний форум» тощо, які спрямовані на обмін студентами, викладачами та молодими вченими, вдосконалення їх мовної практики та кваліфікації, формування єдиного інформаційного простору. Останнім часом широкої популярності набули програми і проекти, націлені на виховання толерантності і солідарності між народами, боротьбу з ксенофобією, адаптацію мігрантів, а також залучення молодих людей в діалог культур і конфесій. Таким чином, досить помітним видається той факт, що всі новостворені освітні програми ЄС покликані та вже активно виховують новий клас космополітів, про який писав проф. Р. Шілер з Йєльського університету: «В міру поступу глобалізації у світі з'являється новий космополітичний клас. Цьому сприяє розвиток засобів зв'язку та Інтернету, можливість швидше і дешевше подорожувати світом, міграція робочої сили і посилення транснаціональних корпорацій» [4].
Характерним для всіх представників різного роду світових еліт, що стають основою космополітичного класу є те, що вони мають мало потреби в лояльності до нації, розглядають національні кордони як перешкоди, що, на щастя, зникають, та розглядають національні уряди в якості пережитків минулого, єдиною корисною функцією яких є полегшення глобальних операцій для даних еліт. Ці еліти є, за словами Дж. Міклетвейта та А. Вулдріджа, все в більшому ступені відрізаними від решти суспільства: їх представники навчаються в закордонних університетах, частину свого часу працюють закордоном або входять до складу організацій, що мають закордонні представництва [13, с. 235]. Вони утворюють світ всередині світу, пов'язаний безліччю глобальних мереж, проте ізольований від більш прикованих до одного місця членів їх власних суспільств. Вони з більшою вірогідністю проводять час у розмовах із рівними собі по всьому світу, засобами skype, телефону чи електронної пошти, аніж у розмовах з сусідами, розташованими за кілька кроків.
Суттєвою та вагомою видається в даному контексті теза про те, що залучення до транснаціональних інститутів, мереж та діяльності не тільки визначає глобальні еліти, але, також є критичною умовою для досягнення статусу цих еліт всередині національних держав. Ті, чия лояльність, ідентифікація та залученість є чисто національними, мають менше вірогідностей зростання до вищих посад у бізнесі,