Дії РФ призвели до того, що її вплив у регіоні скорочувався, про що свідчила і американо- південнокорейська пропозиція у 1996 р. про проведення чотиристоронньої конференції з проблем Кореї без участі Росії. В «Стратегії національної безпеки США» (1997 р.) наголошувалося, що США необхідно укріплювати зв'язки з Японією, РК, поглибити діалог з Китаєм. Росія у контексті безпеки у Східній Азії ні в цій доповіді, ні в аналогічних документах не згадувалася. Отже, США на той час не розглядали Росію як значущий чинник безпеки в регіоні.

У силу, зокрема, й економічних причин Росія «залишила» Східну Азію. Це дозволяло США згідно зі своїми інтересами вирішувати ядерну проблему: посилювати тиск на Північну Корею, щоб не допустити розробки ядерної зброї, і домогтися (на думку деяких російських політиків, дослідників) відкриття КНДР, що могло б привести до її колапсу і підпорядкуванню Півдню. Такі плани турбували РФ, яка у разі реалізації такого сценарію отримала б на своїх кордонах залежну від США єдину Корею, де були б розміщені американські війська.

Всі ці події змушували РФ корегувати корейську політику. Адже Росія була виведена з кола країн, залучених у рішення проблеми ядерної безпеки, яка у 1994 р. обговорювалася КНДР і США; у 1998 р. у форматі КНДР, Китай, США і РК. Москва прагнула, щоб сприймали її як рівноправного партнера, шукала можливість брати участь у прийнятті рішень, пропонуючи розширити кількість учасників і залучити її до переговорів.

До того ж, Росія була невдоволена незначним економічним співробітництвом з Республікою Корея. На початковому етапі корейсько- російських відносин Росія сподівалася отримати політичну і економічну компенсацію у відповідь на відчуження від Півночі, але Південь не задовольнив ці очікування. Певною мірою, численні зустрічі і контакти з Москвою потрібні були Сеулу для тиску на Пхеньян. Корейський професор Кім Ю Нам відзначає, як Сеул давав порожні обіцянки і проявив маневреність для досягнення своєї мети [6, с. 68]. У Росії почали розуміти необхідність змінити курс щодо півострова від пропівденнокорейської спрямованості до збалансованості, коли відносини з Сеулом і Пхеньяном розвиваються незалежно один від одного. З середини 90-х рр. російська дипломатія почала реалізовувати цей курс. Важливими подіями у розвитку відносин з Північною Кореєю стали засідання в 1996 р. міжурядової комісії з торговельно-економічної і науково- технічної співпраці між Росією і КНДР; поїздки у Пхеньян російських керівників високого рівня; було підписано план дипломатичних обмінів, угоду про культурну і наукову співпрацю.

З появою в РК (1997 р.) нової адміністрації на чолі з Кім Де Чжуном, його політикою «сонячного тепла», спрямованої на зближення з КНДР, почався новий етап і для російсько- південнокорейських відносин. Політика Кім Де Чжуна позитивно позначилася на відносинах з Росією, було активізовано співпрацю між РК, РФ і КНДР. Кім Де Чжун виступив за те, щоб Росія і Японія приєдналася до багатосторонніх переговорів з урегулювання корейської проблеми. 27-30 травня 1999 р. у Москві відбувся саміт між Кім Де Чжуном і Б. Єльциним. У спільній заяві вони підкреслили, що зміцнення конструктивного партнерства є концепцією їх взаємодії на порозі XXI ст. [7, с. 30]. Чинниками, що сприяли зближенню двох держав, стали рішення Сеула не брати участь у планах США щодо створення системи протиракетної оборони театру військових дій у районі Далекого Сходу.

Надалі покращення відносин Росії з обома частинами Кореї пов'язане з приходом до влади нової кремлівської адміністрації; активність дипломатії в корейському питанні була одна з прикмет політики В. Путіна і мала результатом зростання авторитету РФ в регіоні. Так, О. Воронцов, оцінюючи політику В. Путіна щодо КНДР вказує, що вона стала антиподом підходу Б. Єльцина. Упродовж 13 місяців відбувався обмін візитами лідерів РФ і КНДР, під час яких згідно з північнокорейською термінологією між ними виникли «відчуття особистої дружби» [8, с. 46]. Якщо за часів Б. Єльцина відносини між державами були відсунуті на периферію в геополітичних планах, то тепер вони контролювалися президентом РФ.

У процесі вирішення міжнародних проблем уряд В. Путіна прагнув посилити свій вплив і врівноважити політику односторонніх дій США. Зміна політики щодо Корейського півострова були підтвердженням такої позиції Росії.

Вже 9 лютого 2000 р. був підписаний Договір про дружбу, добросусідство і співпрацю між КНДР і РФ. Зазначимо, що лише РФ і Китай мають дипломатичні відносини з обома Корейськими державами. Цей договір ні військових, ні політичних, ні економічних зобов'язань не несе, але має рамковий характер і фіксує, що двосторонні відносини передбачено розвивати на основі принципів міжнародного права. Договір символізував початок нового етапу відносин; хоча вже не було ідеологічного партнерства з КНДР, навряд чи Росія надасть значну економічну допомогу або погодиться на нееквівалентний обмін у торгівлі в утиск власних інтересів.

Візити В. Путіна до Пхеньяну (липень 2000 р.) і Сеулу (лютий 2001 р.) підтверджували конструктивний підхід Росії до обох Корей. Підкреслимо, що В. Путін став першим в історії двосторонніх відносин кремлівським лідером, який відвідав КНДР, і першим серед великої четвірки, який здійснив державний візит і зустрівся з північнокорейським лідером. Частина російських дослідників, оцінюючи візит, вказували, що він перекреслив ряд уявлень щодо КНДР. По-перше, те, що Північна Корея - держава,