У серпні 2001 р. Кім Чен Ір здійснив візит до Москви, під час якого були підписані політичні декларації, зокрема Московська, в якій Кім Чен Ір підтвердив важливість міжкорейського діалогу, мораторій на ракетні випробування і готовність вирішувати проблеми за допомогою діалогу. Разом з тим, Москві не вдалося добитися конкретних обіцянок щодо того, коли лідер КНДР відновить діалог із США, відвідає Сеул, почне економічні реформи. До того ж, у декларації двозначно вказано, що КНДР не використовуватиме ракетну програму проти країн, що поважають її суверенітет.

У серпні 2002 р. Путін і Кім провели третій саміт у Владивостоці. Пізніше В. Путін запевняв, що Москва не підтримає США задля здійснення «іракського сценарію» на Півночі Кореї і не приєднається до антипівнічнокорейської міжнародної коаліції [9]. Позицію РФ можна пояснити її геополітичними інтересами щодо стримування американської політики впливу США в регіоні. Адже, розвиваючи відносини з північнокорейським режимом, Росія розраховувала відновити свій минулий вплив на півострові, а, розвиваючи відносини з обома Кореями, посилити його.

Зазначимо, що КНДР спочатку хотіла вирішувати ядерну проблему в межах діалогу із США, але останні відкинули цю ідею та закликали Китай і РФ не йти на поступки, щоб примусити Пхеньян відновити перервані ним переговори. У січні 2003 р. відразу після виходу КНДР з ДНЯЗ, спеціальний представник президента РФ А. Лосюков запропонував пакетне вирішення ядерної проблеми [11]. Москва пропонувала, щоб залучені до врегулювання країни забезпечили гарантії безпеки КНДР, відновили гуманітарні і економічні програми; щоб США и КНДР поновили двосторонні і багатосторонні переговори.

За допомогою Китаю було досягнуто угоду з Північною Кореєю про поновлення переговорів. У Пекіні 23-25 квітня 2003 р. пройшли переговори у форматі Китай, КНДР, США. Росія знову висловилася за те, щоб її підключили до врегулювання проблеми. Пізніше за ініціативою Пхеньяну число учасників переговорів зросло до шести: Росія, КНДР, РК, США, Китай і Японія. Можливо, російська присутність зацікавила Пхеньян, оскільки зміцнілі контакти з Росією допомагали КНДР почуватися самовпевнено, щоб у прагматичній формі поводитися у відносинах з іншим державами, і Північна Корея розраховувала, що РФ підтримуватиме і лобіюватиме її інтереси. Зазначимо, що більшість російських дослідників наголошували, що саме США проводили лінію на усунення Росії від вирішення ядерної проблеми, вказуючи що Росія була запрошена до переговорів завдяки наполегливості Пхеньяну [9].

Отже, незважаючи на обмеженість політичних, економічних важелів впливу на півострові, Росія стала учасником переговорного процесу з урегулювання ядерної проблеми. На переговорах РФ пропонувала принцип одночасних паралельних кроків - з боку КНДР та інших країн. Так, міністр закордонних справ Росії С. Лавров підкреслював: «Ми не рвалися у посередники і спокійно реагували на спроби почати переговори без Росії. Потім з'ясувалося, що всі сторони, зацікавлені у підключенні РФ до переговорів. Ми допомагаємо сторонам - перш за все США і КНДР - зрозуміти взаємоприйнятні параметри етапів просування до пакетної домовленості» [11]. Не зважаючи на такі заяви, все ж, Росія займала пасивну позицію у корейському врегулюванні, формально підтримуючи всі тези, що не викликали заперечення, про мирне врегулювання, співпрацю, але практично не впливали на події півострова. РФ не робила активних спроб для врегулювання розбіжностей між США і КНДР, лише у ряді випадків вона висловлювала свою згоду з позицією Пхеньяну.

Москва до останнього моменту заперечувала наявність у КНДР ядерної зброї. Російські фахівці наголошували, що після укладення Рамкової угоди 1994 р. США не виконували свої зобов'язання; звинувачували цю країну у корейських кризах. Так, О. Жебін підкреслював, що ядерні кризи в Кореї викликані спробами США затвердити своє домінування на півострові, перешкодити нормалізації відносин між Північчю і Півднем, оскільки це не відповідало інтересам США, які побоювалися, що в нових умовах їх домінування в регіоні опиниться під загрозою. Тому Вашингтон спробував переконати світ у тому, що КНДР є загрозою для США і для всього світу [12].

«М'яка» позиція Росії щодо КНДР не задовольняла США, які ще в 2002 р. віднесли Північну Корею до «вісі зла». Росія виступала проти застосування військової сили для припинення ядерної програми, не приєднувалася до міжнародного тиску проти КНДР. Хоча, для вирішення ядерної проблеми Росія мала б взяти активну участь у спільній діяльності, спрямованій на розробку єдиного підходу до врегулювання конфлікту на півострові.

Офіційні оцінки Москви щодо безпеки в АТР практично не відрізняються від оцінок Вашингтона, Токіо, Пекіна, які неодноразово висловлювались за необхідність стабільної і мирної обстановки в регіоні. Держави єдині у тому, що головною метою переговорів є позбавлення півострова ядерної зброї. Проте не всі учасники переговорів мають загальну позицію щодо методів дій проти КНДР.

Так, Росія відходить від важливості врегулювання проблеми компромісним шляхом. У 2004 р. на зустрічах міністрів закордонних справ РФ і РК в Москві (травень) і в Сеулі (липень) С. Лавров визначив: «Ми хочемо, щоб переговори завершилися домовленостями про денуклеаризацію півострова у поєднанні з наданням гарантій безпеки КНДР і соціально-економічного сприяння» [11]. Росія висловлювалася