Проблема зброї масового ураження (ЗМУ) обговорювалася і під час візиту президента РК Ро My Хена до Москви у вересні 2004 р. Під час переговорів були намічені перспективи торговельно-економічної взаємодії, співпраці у військово-технічній, енергетичній сферах. Зауважимо, що зберігаючи відносини із США, РК докладає зусилля, щоб ослабити односторонню орієнтацію на Вашингтон у міжнародних справах. Обраний президент РК мав намір приділяти більше уваги «дипломатії щодо чотирьох держав», серед яких

Росії було відведено важливе місце [13]. Для російсько-північнокорейських відносин також було характерне збереження високого рівня політичних контактів, але на тлі недостатньої динаміки торговельно-економічної і інвестиційної співпраці.

19 вересня 2005 р. за підсумками шестисторонніх переговорів було підписано спільну заяву, в якій КНДР зобов' язалася відмовитися від ядерної зброї. Проте в 2006 р. держава здійснила ядерне випробовування. Учасники переговорів переоцінили свою можливість впливати на Пхеньян. Наголосимо, що на думку ряду експертів, ступінь впливу Росії на розвиток ситуації на півострові незначний, зокрема, РФ не є гарантом безпеки КНДР і значущим економічним партнером. Тому деякі американські дослідники виступають за діалог США і КНДР, вважаючи багатосторонні переговори витратою часу.

РФ, з міркувань власної безпеки і виходячи з інтересів підтримки режиму нерозповсюдження ЗМУ, не зацікавлена у появі нових ядерних держав. Російська влада повинна була серйозно віднестися до перспектив створення ядерного арсеналу в сусідній країні і зробити максимум для того, щоб цього не допустити, перш за все через активізацію двосторонніх консультацій з Пхеньяном щодо його планів. Росія мала поводитися щодо КНДР принципово, не повинна була проявляти поблажливо-протекційного відношення (Росія майже завжди захищала позицію Північної Кореї, намагалася пом'якшити міжнародний тиск на неї). Пригадаємо, наприклад, як В. Путін відзначив, що змінам у КНДР заважають не тільки історичні обставини, але і жорстокий зовнішній тиск [14]. Прагнучи поліпшити відносини з КНДР посилити свій вплив на півострові (за допомогою м'якого курсу), Росія забувала, що вона є глобальною ядерною державою, яка відповідальна за нерозповсюдження ядерної зброї.

Після ядерного випробування КНДР, США висунули жорсткий проект резолюції про введення проти неї санкцій. Проте Росію не влаштовували посилання на главу VII Статуту ООН, яка передбачає військові заходи до країн, що представляють загрозу міжнародній безпеці. У Москві переконані, що військовим шляхом проблему роззброєння не вирішити, особливо враховуючи, що РФ має кордон з КНДР, знищення якої в результаті військових дій означатиме вихід сил США на кордон з Росією. Це приведе до кардинальних змін військово- політичної обстановки в регіоні. В. Путін закликав до відновлення переговорів, до створення атмосфери для досягнення компромісів, тим самим знову вказуючи на необхідність поступок не тільки з боку КНДР.

Щодо питання об'єднання півострова, то посадові особи, науковці РФ здебільшого вказують, що Росія лише виграє від об'єднання Кореї, оскільки буде ліквідовано напруженість на її кордонах і поліпшиться ситуація у регіоні. З економічної точки зору, Росія отримає партнера для співпраці з її сибірськими і далекосхідними регіонами. РФ зацікавлена, щоб у Північній Кореї здійснювалися поетапні реформи, які дозволили б країні вийти на економічне співробітництво зі світом. Найважливіше завдання - не допустити раптового колапсу режиму, що загрожує невідомими наслідками, появою мільйонів біженців.

Водночас, Росію навряд чи може влаштувати поява сусідньої держави, що знаходиться під впливом США і, можливо, з американськими військами на її території. Поява об'єднаної, вільної від іноземної військової присутності Кореї відповідає інтересам РФ за умови, що корейська держава буде дружня до Росії.

Отже, російсько-корейські відносини мають складний і неоднозначний характер, що впливає на формування безпеки і економічний розвиток країн регіону. Політика РФ щодо корейських держав пройшла еволюцію, в якій можна виділити три етапи: 1991-1995 рр.; 1995-1999 рр.; 2000 р. - по теперішній час. Перший етап характеризувався односторонньою орієнтацією РФ на розвиток співпраці з РК і згортанням відносин з КНДР, що привело до ослаблення позицій Росії на півострові. Другий етап відмічений спробами РФ відновити збалансований підхід до обох корейських держав. Третій етап характеризується відновленням дружніх відносин Росії з КНДР, урівноваженою дипломатією з РК і КНДР, поверненням до активної політики на півострові. За допомогою курсу паралельного розвитку відносин з обома Кореями Росія прагнула відновити свій вплив на півострові.

Водночас, не дивлячись на активну дипломатичну політику РФ на півострові, участь у шестисторонніх переговорах, Москва не змогла повернути собі політичне лідерство в рішенні однієї з міжнародних проблем і поки що не здійснює істотний вплив на вирішення ядерної проблеми, але роль і авторитет Росії поступово зростає. Росії необхідно активно продовжувати лінію на недопущення зростання напруженості на півострові, розповсюдження ЗМУ; координувати зусилля, але вирішення корейської проблеми зі всіма учасниками переговорного процесу. Переговори, напевно, будуть тривалими. Москві слід чітко дати зрозуміти КНДР, що вона виступає за її денуклеаризацію, демонструвати готовність сприяти цьому процесу, а також брати участь у наданні економічної допомоги Пхеньяну. У разі пасивності РФ не виключено поступове витіснення Росії з процесу врегулювання і зниження її впливу у Східній Азії.

ЛІТЕРАТУРА

Воронцов А. Россия и Корейский полуостров: современные реалии и