Можна було б продовжити ілюстрацію уваги та актуальності зазначеної проблеми, але й так достатньо зрозуміло, що завдання підвищення ролі освіти й виховання громадянина нової України починає усвідомлюватися широким загалом відповідних українських державних та недержавних інституцій. Незважаючи на вказані дослідницькі та практичні заходи, питання вивчення шляхів розбудови політичної освіти в нашій країні залишається на початковому етапі. Сприяння, в якійсь мірі, подальшому просуванню в напрямку усвідомлення важливості заходів по підвищенню політико-правової культури виборців є завданням даної статті.

На жаль, незважаючи на свою важливість, освіта виборців, як і сама громадянська і політична освіта, залишаються мало розвиненими в Україні. Хоча виборчі процедури стали стабільним явищем нашого життя, питання про те, "хто є хто" у виборчих перегонах, як і багато інших, практично віддані на відкуп заангажованим засобам масової інформації, які у пошуках легких та відчутних заробітків "виплескують" на громадян масу спотвореної, комусь "вигідної" чи, навпаки, "невигідної" інформації, реакція на яку є цілком очікуваною. Остання президентська виборча кампанія 2004-2005 років стала яскравим свідченням саме такого становища.

Одним з важливих результатів такого стану речей є зростаюча зневіра громадян в те, що власне вибори є не чим іншим, а саме виборами. Серед виборців достатньо поширеною є думка про те, що краще не брати участі у виборах, тому що це лише зайвий клопіт, що від їх волі мало що залежить. Такі відчуття підсилюються кроками по відкритому підкупу виборців шляхом роздачі масштабних обіцянок та мілких матеріальних презентів, які інколи погоджуються задовольнитися лише сподіванням на те, що, може, їх не обдурять і життя в одну мить перетвориться на омріяний рай. Практика показує, що такого роду сподівання, частіше всього виявляються марними, а ті, хто їх давав, залишаються безвідповідальними. Таким чином, існує реальна загроза перетворення виборів на процедуру купування у виборців важливих державних посад.

В одному з останніх опитувань молоді міста Миколаєва певна увага була приділена електоральній поведінці молоді міста. За його результатами близько 17% представників даної категорії відчували негативні емоції в ході голосування - байдужість та сором, а 25% - не визначилися в своїх почуттях. Показово, що більш ніж 60% респондентів не довіряють своїм політичним обранцям, а близько 70% - ніяким чином, крім самого голосування, не брали участі в виборчих кампаніях.

Крім цього, викликає занепокоєння той факт, що на безсвідомому рівні для значної частини людей сьогодні продовжує бути актуальним синдром "доброго царя". Тим самим вони намагаються запобігти власній участі в вирішенні своєї долі. Однією з причин такого становища є нездатність, з боку значної частини суспільства, побачити альтернативні форми влаштування суспільного життя, своєї активної ролі в їх запровадженні. Одвічне побоювання незрозумілого сьогодні продовжує перемагати будь-які перспективні та вигідні для більшості громадян зміни.

При такому становищі задекларовані громадянські права інколи навіть лякають значну масу людей. Вони готові відмовитися від власної частки землі чи майна, які їм пропонує держава, впроваджуючи заходи по приватизації, в обмін на просте і зрозуміле для них становище найманих працівників, яких позбавлять необхідності щоденно вирішувати, що, як і для чого вони повинні робити, намагаючись забезпечити свій добробут. Ставши власником засобів виробництва, індивід вимушений піклуватися про їх збереження та використання. Але він не має для цього необхідних навичок, він не знає відповіді на безліч запитань, які виникають у нього при такого роду трансформації.

Саме "незнання" породжує побоювання, невпевненість, стає перешкодою на шляху необхідних змін і розвитку. Ми добре розуміємо, що, крім низького рівня політико- правової та економічної освіти населення, на таке ставлення впливає багато інших факторів, тим не менше, на нашу думку, саме ця проблема є багато в чому вирішальною перешкодою в розвитку нашого суспільства, просування до втілення в життя багатьох гуманістичних цінностей та ідеалів.

В такій ситуації виникає питання про можливі шляхи подолання становища, що склалося. Не претендуючи на готовність дати рецепти на всі випадки, хотілося б зупинитися, з нашої точки зору, на головному у вирішенні багатьох проблем ствердження і розвитку демократичних засад життя нашого суспільства.

Реальне, а не декларативне прагнення політичних сил, і в першу чергу самої держави, демократизувати суспільне життя повинно спиратися на заходи по забезпеченню не ірраціонально-емоційної підтримки їх діяльності з боку широких кіл громадян, а на їх свідому раціонально-прагматичну політичну поведінку.

При вирішенні даної проблеми доцільно спертися на досвід окремих демократичних держав, які на шляху свого історичного розвитку вирішували подібні проблеми. Зокрема такий досвід накопичений в сучасній Німеччині, яка в післявоєнний час, як і ми сьогодні, долала наслідки тоталітаризму та результативно використовує його сьогодні на своїх східних землях. Не ставлячи перед собою завдання детально аналізувати досвід організації політичної освіти в Німеччині, дозволимо собі зазначити, що ця справа там поставлена на державний рівень вже достатньо давно. В 1952 році була відтворена Державна служба політичної освіти, що бере свої початки в часи Веймарської республіки. Вона повинна була стати перешкодою на шляху зростання радикальних та націоналістичних ідей, допомогти громадянину посттоталітарної держави адаптуватися