Неодноразово повторюючись, негативні етностереотипи стають елементом масової свідомості, з яким дуже важко боротися [10, с. 60-61].

Стереотипний образ конкретної етнічної групи, що існує в масовій свідомості, завжди відображає характер взаємовідносин з конкретною групою. Найбільшу ворожість викликають, проте, ті етнічні спільноти, які в силу об' єктивних історичних причин, раніше виявились як ворожі, а в результаті на даному етапі сприймаються як потенційно небезпечні і наділені негативними рисами [2, с. 95].

Для означення національного

самозамилування разом із створенням негативних стереотипізованих образів інших народів американський професор В. Волкан вживає поняття "нарцисизму малих відмінностей" [11, с. 9]. За дегуманізацією ворога, як правило, йде "віктимізація" (від victim - жертва), коли велика кількість жертв у стані "противника" сприймається як перемога.

Зсув в структурі етнічного стереотипу, який відбувається в результаті накопичення негативного емоційного заряду, і перетворення стереотипу в негативне утворення, що дає початок етнічним упередженням та є умовою формування забобонів.

Етнічне упередження - перехідне утворення між такими стійкими структурами як етнічний стереотип та етнічна забобона [5, с. 99]. Психологічною основою формування упереджень є поглиблення тенденції до перебільшення відмінностей між власною та іншими етнічними групами, з одного боку, та мінімізація відмінностей всередині власної групи - з другого.

Наявність упереджень в етнічній самосвідомості особистості чи групи є передумовою та основою формування етнічних забобон. Як правило, цей тип установочних утворень не пов'язаний з відкрито ворожими проявами в поведінці, а активно репрезентується тільки на рівні вербальної поведінки та лише в опосередкованій етнокультурній ситуацій, тобто при відсутності прямого контакту з представниками певної етнічної спільноти [5, с. 99].

Переважна більшість забобон включає два обов'язкових компоненти:

а) ставлення (установка) симпатії чи антипатії, причому не просто як "конкретне ставлення до конкретної групи", а як "вираження всього способу мислення про світ";

б) пов' язане з ним надзвичайно загальне і тому помилкове переконання [14, с. 119].

В забобонах спостерігається поляризація структури, яка призводить до концентрації негативного заряду стосовно зовнішньої етнічної групи. Саме в стійкості їх структури лежить причина того, що забобони погано піддаються корекції під впливом раціональної інформації. Поляризація структури забобон робить їх реальною суб'єктивною силою в ситуаціях міжетнічного спілкування [5, с. 100].

Формування та поширення в масовій політичній свідомості негативних

етностереотипів, упереджень та забобон неминуче веде до її поляризації та екстремізації. На практиці масштабна поляризація масової свідомості сприяє появі та популяризації екстремістських настроїв, що досить часто супроводжується масовим винищенням представників ворожої етнічної групи.

Особливої гостроти та маштабності взаємні кривди та образи набувають в роки Другої світової війни. Грунтуючись на об' єктивно протилежних інтересах українсько-польські відносини, зокрема, на Волині набули рис виразного антагонізму.

Після знищення Польської держави в 1939 р., шукаючи винуватців власної національної трагедії поляки нерідко вказували на українців. В масовій політичній свідомості ще більш зміцнювався стереотип "українця-різуна", який заплямував себе вбивствами поляків у вересні 1939 р. безпосередньо перед вступом Червоної армії, в червні 1941 р. разом з нацистами та особливо на Волині від квітня 1943 р. [16, s. 320].

Фактично поклавши на українців чималу частку провини за поразку Другої Речі Посполитої, польське суспільство прагнуло отримати належну (не лише моральну) відплату за своє національне приниження.

Розв' язання українського питання більшість поляків емоційно бачили через "випалення цього нариву з польського тіла". Коли ж говорити про пануючу концепцію, то вона грунтувалась на ідеї відокремлення "українців" та "русинів" за ознаками національно-політичної свідомості та активності. На перших повинен був лягти весь тягар відповідальності за злочини проти поляків та польськості. Наслідком такого поділу мало стати або масове переселення за Збруч, або - на західні та центральні землі Польщі, де вони будуть швидко асимільовані [16, s. 320].

За повідомленням друкованого органу політичного представництва польського емігрантського уряду на окупованих територіях "Наші землі східні", поляки вбачали у прагненні місцевих українських селян скористатися ситуацією і відібрати у своїх польських сусідів разом з їх життям майно та землю [7, с. 181].

Свідоме поширення подібних інсинуацій мало за мету міцно пов' язати українців з нацистськими загарбниками як головними винуватцями падіння Другої Речі Посполитої та скерувати саме на них всю ненависть.

Стереотипізовані ірраціональні мотиви закривали шлях до порозуміння між жертвами нацистського режиму, якими, без сумніву, були поляки та українці в умовах жорстокого окупаційного режиму, насамперед в Рейхскомісаріаті України.

За спогадами вояка одного з батальйонів польської поліції (так званого Шуцманншафти), їхній командир перед початком чергової "відплатної" акції наказував: "Не стріляйте в невинних людей, але знайте, що на селі кожен українець - бандит, чи жінка, чи дитина" [6, с. 305].

Позиція ненависті до всього, що є українським, породжувала зі сторони української спільноти ненависть до всього, що є польським. Для прикладу, як описується антипольська акція в селах Гірка Полонка і Городище Луцького району в червні 1943 р. в звіті українського підпілля: "Повстанці здобували будинок за будинком. З-під будинків витягали ляхів і різали, кажучи: "Це вам за наші села і родини, які ви попалили". Поляки, викручуючись на довгих совітських штиках, благали: "На мілосць Бога, даруйте нам жицє, я ніц нє віннен і нє вінна". А ззаду чотовий О.,