УДК 316.613.42

Пояркова Т.К., Сумський національний аграрний університет

Соціальна довіра як умова утворення громадянського суспільства

У статті висвітлюються проблеми зміцнення в суспільстві соціальної довіри між різними акторами соціального і політичного процесу. Звертається увага на актуальні питання поточного політичного життя, які впливають на процес підтримки соціальної довіри та створюють умови для формування громадянського суспільства.

In the article are illuminated problems of strengthening in company of social confidence between the miscellaneous actors of social and political process. Is paid attention to urgent questions of a current political life, which one influence process of support of social confidence and create conditions for formation of civil company.

Події останнього періоду остаточно засвідчили стійкий інтерес до проблематики громадянського суспільства. За досить короткий термін (рік) оцінки щодо перспектив становлення громадянського суспільства в Україні змістилися від констатації перебування українського суспільства у стані внутрішньої еміграції до дискусії: чи Майдан створив громадянське суспільство, або навпаки, громадянське суспільство - "помаранчеву революцію" [1; 4]. Збіг думок щодо результатів та наслідків цих подій втілюється у спільному визнанні того, що нова влада не відповідає очікуванням, а суспільство переживає розчарування у своїх обранцях [8; 9; 11]. Все це, на нашу думку, актуалізує питання про реальність громадянського впливу на владу.

Пошук факторів, які відрізняють громадянське суспільство від негромадянського, насправді є прагненням знайти дійсний вимір демократії, який, на відміну від статистичного (формального), виходить не тільки з того, що демократія є інститутом прийняття політичних рішень більшістю. Дійсна демократія створюється специфічним суб'єктом рішень - народом, а не сукупністю окремих індивідів [2, с. 336].

Але що саме перетворює соціум у політичну спільноту в суто громадянському розумінні?

Здається, відповідь на поверхні. Згадаємо вислів А. Токвіля: "Як тільки загальні справи починають вирішуватися загальними зусиллями, кожна людина приходить до розуміння, що вона не настільки незалежна від собі подібних... і що для того, щоб забезпечити собі підтримку оточуючих, вона сама повинна їм допомагати" [12, с. 376].

Проте цього не досить. Дійсно, будь-яке суспільство характеризується мережами міжособистісних зв' язків та обміну, які поширюються не тільки на соціум, а й на владу. На нашу думку, сам факт прийняття групою людей спільних цінностей та норм нічого не додає до вирішення поставленого питання. Якщо взяти до уваги лише фактор визнання членами суспільства спільних цінностей, то доведеться погодитися з твердженням про те, що до громадянського суспільства належить і мафія, і партизанський рух, і ку-клус-клан [3]. З іншого боку, протистояння однієї частини суспільства іншій свідчить про відсутність у суспільстві того, що Ф. Фукуяма назвав ключовим, але побічним продуктом соціальних норм співтовариства, - довіри [14, с. 74].

На нашу думку, рівень довіри залежить від глибинного соціального контексту, цілей та прагнень учасників, їхнього ставлення до самих себе та до інших учасників як осіб тощо. Не менш важливим є і те, що погляд на громадянське суспільство через довіру дозволяє уникнути загрози, про яку попереджав Ю. Хабермас і яка характерна для традиційного погляду на громадянське суспільство як на відносно гомогенну приватну сферу [15, с. 171]. На його думку, оскільки суспільна культура є значною мірою результатом колективних зусиль, то науковий підхід до сприйняття та оцінки громадян повинен підтверджуватися відповідним визначенням взаємозв'язку, узгодженого з їхньою концепцією сприйняття самих себе, поняття, яке дає змогу визнати загальні цілі і взаємозв'язки.

Важливо враховувати те, що сутність довіри подвійна: з одного боку, вона сприяє розвиткові спонтанної кооперації, з іншого - є побічним продуктом інших форм соціальної активності. Отже, співпраця породжує довіру, яка надає можливість прогнозувати поведінку соціальних акторів. Іншими словами, довіра виникає з пов'язаних між собою джерел - норм взаємності та мереж громадянської активності.

Найхарактерніша риса громадянської спільноти - це соціальна здатність до співпраці заради спільних інтересів. Поняття соціальної кооперації означає не лише координацію ефективно організованої та керованої загальновизнаними правилами соціальної діяльності, спрямованої на досягнення певних глобальних цілей. Мережі громадянської активності приводять до зростання довіри через те, що соціальна кооперація завжди є взаємовигідною, а отже, вона містить дві складові: перша з них - це відоме поняття справедливих умов кооперації, які могли б достатньою мірою задовольнити кожного з учасників, щоб кожен міг сподіватися, що інші дотримуються цих умов. Чесні засади кооперації уособлюють ідею взаємодії і обопільності: всі учасники кооперації повинні одержувати користь від кооперації і водночас виконувати свою частку загальних обов'язків... [10, с. 201].

Таким чином, соціальна довіра базується на суспільному договорі, що підтримує таку співпрацю у громадянській спільноті і є за характером не юридичним, а моральним. Санкцією за відступництво тут є не покарання, а відлучення від мережі солідарності та співпраці. Такий стан дозволяє погодитися з тим, що "саме довіра є дедалі дорожчою власністю певної соціальної системи, так само як і особистим атрибутом. Індивідам можна довіряти завдяки тим соціальним нормам та мережам, у середовищі яких вони діють" [7, с. 216].

Отже, "соціальна довіра є суспільним капіталом", оскільки вона дає можливість виправдати систему в очах більшості суспільства. Іншими словами, суспільна довіра має самостійне моральне значення [7, с. 204]. Водночас цілком слушною є думка про те, що при