Існують і принципово інші підходи до визначення феномену соціальної довіри. Суспільний капітал розуміється як набір неформальних цінностей або норм, що поділяються членами групи, і це робить можливим співробітництво у цій групі, якісно втілюється в нормі взаємного співробітництва, що характеризує взаємини у групі [14, с. 30, 31]. Ф. Фукуяма запровадив так звану негативну міру суспільного капіталу. Це шлях дослідження суспільного капіталу через аналіз явищ, які руйнують соціальну довіру. Дослідник констатує, що сучасність відрізняться зростаючим рівнем злочинності та соціальної дезорганізації, кризою сім'ї та родинних стосунків, як джерел соціальної згуртованості та зниженням рівня соціальної включеності. Ф. Фукуяма виокремлює два питання: по-перше, чому відбувся занепад довіри як до суспільних інститутів, так і до людей взагалі; по-друге, як узгодити зменшення кількості загальноприйнятих норм з явним зростанням кількості та об'єму груп і згуртованості громадянського суспільства [14, с. 123].

Відповідь свідчить, що в сучасному світі відбуваються якісні зміни, що проявляються в переході до груп меншого радіусу довіри (збільшення "груп за інтересами") за рахунок політичних партій. Зростання злочинності, руйнація інституту сім'ї, загальна індивідуалізація приводять до того, що "в сучасних суспільствах ступінь свободи вибору значно зросла, в той час як узи, що пов'язують їх з системою соціальних зобов'язань, помітно ослабли" [14, с. 71]. Індивідуалізація суспільства є проявом недовіри до будь-якого авторитету - політичного або морального. Принципова відмінність нового суспільства полягає в тому, що люди не стають менш пов'язаними один з одним, просто вони підтримують стосунки з тими, кого вони самі вибирають. Взаємодія між громадянським суспільством та державою регулюється системними законами. Неврівноваженість, викликана одночасними змінами влади та суспільства, може привести до змін на рівні більш широкої системи. Нове втілюється в тому, що в нових умовах суспільства потребують посилення горизонтальної саморегуляції та послаблення контролю зверху.

Пошук взаємовизнання, участь, належність до групи та спільність інтересів - все те, що дає згуртованість, приводить до зростання маленьких і гнучких груп та організацій, за умови, що членство в них не перешкоджає участі в інших, а вступ та вихід не пов' язані з великими затратами. Отже, групи та спільноти виявляються набагато слабкішими, ніж були раніше. Іншими словами, зростання морального індивідуалізму призводить до мініатюризації суспільства.

На думку Е. Тофлера, нові суспільні зрушення найкраще помітні на рівні влади через те, що вона - "не конкретне явище, а аспект відносин усіх без винятку людей" [13, с. 574]. Все це зумовлює нове розуміння ролі держави: якщо головний обов' язок держави - забезпечувати порядок, то якою є міра цього порядку? Порядок, що нав'язується понад те, що потрібно громадянському суспільству для функціонування, є аморальним. Влада на рівні уряду повинна бути достатньою для забезпечення захисту від реальної зовнішньої загрози, а також для мінімуму внутрішнього порядку. "Держава не є ні джерелом проблем, ні інструментом, засобами якого ми можемо вирішити їх, але її дії можуть зруйнувати або відновити соціальний капітал." [13, с. 379].

Потрібно враховувати і "нову категорію впливу" - громадськість, що одночасно визначається та керується засобами масової інформації. Тобто сам процес комунікації отримав усе більший вплив на діяльність кожного індивіда та структурних форм громадськості [15, с. 172].

Суспільні зміни позначаються на тому, що рішення, які впливають на життя людей, приймаються відносно все більших територій, в межах яких живе більше й більше людей. Для того, щоб громадяни впливали на рішення, потрібна система делегування повноважень по вертикалі, потрібно створювати нові, більш значні асоціації. З іншого боку, зростання освітнього рівня населення спричинило збільшення здатності населення розумітися на більш складних політичних питаннях, що є характерним для всіх демократичних держав.

Водночас зростання політичних асоціацій приводить до того, що кількість осіб, з якими громадянин має безпосередні контакти, постійно зменшується, тобто з ускладненням суспільних проблем зменшується і рівень компетентності.

Таким чином, сучасні технології комунікацій посилюють ці тенденції, забезпечуючи зв' язок в одному напрямку - від лідерів до громадян, а не навпаки. Це дає лідерам нові можливості контролювати громадян і уникати контролю над собою.

Існує ще один аспект руйнації довіри, який є не таким очевидним, але не менш впливовим. Чим більше елітарних угруповань у суспільстві, тим більше вони втрачають вплив та взаємно нейтралізують один одного. Це призводить до

ЛІТЕРАТУРА

Андресюк Б. 17 днів, які потрясли світ. Громадянське суспільство як реальність // Голос України. - 2005. - № 12. - С. 4.

Дворкін Р. Свобода, рівність, спільнота // Сучасна політична філософія: Антологія. - К.: Основи, 1998. - С. 313-343.

Каротерс Т. Громадянське суспільство - запорука політичного й соціального успіху? // Deutschland. - 2000. - № 5. - С. 12-18.

Литвин В. Прорив до громадянського суспільства // Голос України. - 2005. - № 14. - С. 2-3; № 15. - С. 2-3.

Негел Т. Моральний конфлікт і політична законність