УДК 316.64:37 (477)

ШАЙГОРОДСЬКИЙ Ю.Ж., МЕРКОТАН К.П., Український центр політичного менеджменту, м. Київ, Україна

Багатопартійність як чинник становлення політичної системи

У статті розглядається процес становлення багатопартійності в Україні як фактор становлення політичної системи. Особлива увага приділяється ролі партій і громадських об 'єднань у формуванні політичного мислення населення, створенні власних норм та цінностей щодо соціально-політичних реалій.

The process offormation of the majority in Ukraine as factor of the formation of the political system is considered in the article. Especial attention is spared to the role of the parties and social unions in the formation of political mentality of population, formation ofprivate standards and values about social and political realities.

Підставою для визнання багатопартійності вважається наявність певної кількості політичних партій, які беруть активну участь у політичному процесі та впливають на суспільне життя країни.

Скільки партій має бути? Яка їх кількість є найоптимальнішою для дієвості багатопартійної системи? Чи є справжнім виявом демократизму збільшення кількості політичних партій?

Ці та інші питання викликають чимало дискусій в різних колах українського суспільства з огляду на динамічні зміни політичного життя.

Партія на сьогодні є усталеним елементом політичної системи. Її складові та партійна система в цілому постійно перебувають в полі зору політологів, соціологів, інших дослідників [1, 2, 3, 4 та ін.].

Історично виникнення партій обумовлювалося необхідністю інституту політичного представництва, в якому органічно поєднувалися б дві найважливіші ідеї представницької демократії. З одного боку, ідея про те, що жодна людина не має права управляти будь-ким без його згоди, з іншого, оскільки кожен індивід не в змозі безпосередньо брати участь в управлінні державою, його інтереси можуть бути представлені особливими уповноваженими з делегуванням відповідних прав. У різних країнах становлення та утвердження цього принципу відбувалося по-різному. Ідея представництва, як гарантії особистої волі, пропагувалася Дж. Локком [5], Ш. Монтеск'є [6], А. де Токвілем [6], Дж. Міллем [8] та ін. Цю ідею було покладено в основу Декларації незалежності США, Загальної декларації прав людини, інших засадничих нормативних актів сучасної політичної історії.

Втілення принципів представництва та виборності різних соціальних груп у законодавчі або інші органи влади неминуче породжувало питання про інструменти й засоби їх політичної реалізації. Власне політичні партії стали такими інструментами.

Сучасні політичні партії значною мірою формують владні відносини в державі, визначають характер і напрямок політичних процесів, стратегію і тактику боротьби за владу. У такий спосіб формалізуються та закріплюються основні ознаки політичних партій:

партія є носієм певної ідеології, світогляду;

партія об'єднує однодумців;

партія представляє і захищає інтереси

певних верств населення;

партійна мета - на завоювання та

утримання влади тощо.

Правовий статус і діяльність політичних партій України регламентується Конституцією України, законами України "Про об'єднання громадян" і "Про політичні партії в Україні" та ін. Участь політичних партій у виборах (президентських, парламентських) визначається окремими законами (Закон України "Про вибори народних депутатів України", Закон України "Про вибори Президента України" тощо).

Правова база - необхідна, але недостатня умова утвердження партій у політичній структурі суспільства. Покликані сприяти формуванню і вираженню політичної волі громадян, партії мають стати невід'ємною складовою громадянського суспільства в Україні.

Будучи виразниками потреб та інтересів своїх прихильників, партії безпосередньо чи опосередковано продукують норми та цінності широких верств населення; об'єднують соціальні групи у певні спільноти; створюють сприятливі умови для прояву соціальної активності особистості та самоврядних громад. Зрозуміло, що вирішити проблему розвитку дієвих громад, у тому числі політичних партій, можна лише за умови існування високого рівня розвитку їх громадських ініціатив, участі у формуванні та реалізації державної політики.

Процес становлення громадянського суспільства в Україні на сьогодні є складним і неоднозначним. Крім того, що вже тривалий час відбуваються суперечливі трансформаційні процеси у всіх сферах суспільного життя, різноманітні сектори громадянського суспільства (громадські організації, політичні партії тощо) діють розрізнено, не відчуваючи себе партнерами у взаємодії один з одним і, тим паче, з державою. Зазначимо, що вплив більшості сучасних українських політичних партій на суспільний розвиток і суспільну свідомість поки що незначний.

Багатопартійність в Україні вже має свою історію. П' ятнадцятирічний етап партогенези часів української незалежності уможливлює не лише оцінку пройденого шляху, але й вияв певних тенденцій та перспектив розвитку. Становлення української багатопартійності мало свої особливості. Велику кількість наукових досліджень присвячено зазначеній проблемі [9, 10, 11 та ін.]. Важливо відзначити, що поява нових політичних партій значною мірою визначалася зовнішніми факторами. Про це варто говорити з певною часткою умовності: каталізатором багатопартійності слугував не стільки вплив західних цінностей і стандартів політичного життя, скільки процеси, які відбувалися на теренах колишнього Радянського Союзу. Крім того, не варто забувати, що в той період суспільна свідомість тільки-но набувала ознак національної самосвідомості.

В цілому, процес партійного будівництва йшов через набуття досвіду публічної політичної й парламентської діяльності та перетворення партій на справжніх учасників політичного процесу.

Додаткового імпульсу для розвитку багатопартійності додали вибори до Верховної Ради України. У 1994 р. до парламенту України увійшли представники таких партій, як Комуністична партія України, Народний Рух України, Селянська партія України, Українська республіканська партія, Партія демократичного відродження України та ін. Це дало підстави говорити, що на той момент в Україні вже сформувалися засади багатопартійності. У Верховній Раді III