США та КНР в системі координат внутрішньорегіональних взаємовідносин та перспектив їх взаємодії з РФ як на двосторонній, так і багатосторонній основі. На основі ґрунтовного фактичного матеріалу охарактеризовано співвідношення військово- політичного потенціалу США, КНР та РФ в регіоні.

Особливостям політики США в Азійсько- Тихоокеанському регіоні присвячена монографія одного з провідних російських американістів А.Д. Богатурова [8]. У ній автор розглядає історію міжнародних відносин у Східній Азії, починаючи із закінчення Другої світової війни і закінчуючи серединою 1990-х рр., аналізує відносини країн АТР і на цій підставі підкреслює, що АТР - єдиний регіон у світі, де домінує економічний тип і міжнародних відносин, і регіональної безпеки [8, с. 258]. У цілому роботи А.Д. Богатурова є важливими і в методичному відношенні, оскільки дозволяють на основі новітніх досліджень більш точно встановити зміст таких ключових понять, як стабільність, статус-кво, баланс сил.

Однією з фундаментальних робіт, в якій аналізується проблематика американо-китайських відносин є монографії Ю.М. Галеновича [9; 10], де детально розглядається взаємодія країн у трикутнику США - КНР - РФ, розглядаючи переважно першу ланку.

Говорячи про відносини США і КНР, Ю. М. Галенович підкреслює, що обидві країни вкрай зацікавлені у взаємному співробітництві, незважаючи на наявність розбіжностей і суттєвого конфліктного потенціалу, витоками якого є взаємне несприйняття американського і китайського суспільств [10, с. 31].

Разом з тим, у дослідженнях російських експертів-міжнародників А. І. Уткіна, О. А. Аріна, Г.К. Широкова та С.І. Луньова, Л.Г. Арешидзе підкреслюється наявність у відносинах двох країн суттєвого політичного, економічного, військово- стратегічного конфліктного потенціалу. Слід також згадати збірки статей, виданих у РФ, в яких розглядаються американо-китайські відносини в контексті міжнародних і міжрегіональних взаємодій в Східній Азії [11; 12; 13].

Отже, значна частина російської наукової літератури присвячена в цілому проблемам Азійсько - Тихоокеанського регіону або окремим аспектам зовнішньої політики США, РФ щодо КНР. У цих роботах міститься багато фактичного матеріалу, і досить фрагментарним є порівняльне дослідження чинників, що формують зовнішньополітичну стратегію США та РФ стосовно Китаю, та визначення спільних орієнтирів та відмінностей зовнішніх інтересів Вашингтону та Москви, як загалом в системі регіональних взаємодій, так і на «китайському» напрямі в постбіполярний період.

Проблеми соціально-економічного і військово- політичного розвитку Китаю після розпаду біполярної системи міжнародних відносин, зміни положення КНР в регіоні є одним зі стратегічно важливих напрямків дослідження російських міжнародників. У російській політичній науці немає єдиної думки щодо визначення справжніх цілей КНР у взаємовідносинах із РФ. До числа найбільш «алармістських» може бути віднесена позиція Є. Н. Румянцева. На його думку, Китай домагається реалізації багатопланових інтересів: у політичній сфері - отримати підтримку Росії в розв'язанні тайванського питання на основі принципів, пропагованих Пекіном, у боротьбі з «тероризмом», тобто сепаратистськими рухами в Синьцзяні і Тибеті, використати Москву в політичних «торгах» із США - головним партнером і конкурентом КНР; у сфері економічного і науково-технічного співробітництва - закріпити і розширити доступ до російських природних ресурсів і новітніх технологій, полегшити вихід на російський ринок продукції китайської легкої промисловості і сільського господарства, а також використати можливості Росії для модернізації китайської армії, яка відстає від сучасних армій на два-три покоління [14, с. 8].

Є. П. Бажанов погоджується з тим, що КНР на сучасному етапі надзвичайно зацікавлена в тісній взаємодії з РФ з міркувань геополітики, безпеки, внутрішнього розвитку. Росії необхідно цим скористатися і побудувати стійку модель взаємовигідного динамічного російсько-китайського співробітництва, тобто доповнити повноцінне політичне співробітництво економічним. Тільки таким шляхом можна ліквідувати чи приглушити реально існуючі і потенційні розбіжності, які можуть виникнути між Москвою і Пекіном. Це стосується і суперництва в різних частинах АТР, і проблем двосторонніх відносин [15, с. 472].

Необхідно окремо виділити спільне монографічне дослідження Б.Н. Кузика і М.Л. Титаренко [16], в якому автори здійснили системний аналіз розвитку Китайської Народної Республіки наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. і потенціалу розвитку Китаю до 2050 р. Виключно важливим аспектом роботи є прагнення авторів надати різноманітні варіанти довгострокових прогнозів розвитку Китаю, відповідно до яких представлені і прогнози розвитку відносин Китаю та Росії з іншими державами. Наріжним каменем російсько- китайського співробітництва визначена енергетична складова міждержавної взаємодії [16, c. 197].

Разом з тим, у дослідженнях російських науковців зберігається тенденція щодо розгляду взаємодії та партнерства РФ-КНР на засадах модернізованої «геометричної дипломатії». Зокрема, М.Л. Титаренко зазначає, що спонукаючим мотивом російсько-китайського співробітництва виступили зміни на світовій арені і наростання суперечностей у взаємовідносинах із заходом [17, c. 263; 18, с. 167; 19, с. 140].

Імпульси щодо налагодження стратегічного партнерства з точки зору протидії Заходу представлені в монографічному дослідженні В.С. Ковалкіна [20].

Спільність позицій щодо перспектив розбудови системи безпеки знайшла відображення в праці Л.П. Делюсіна [21]. Разом з тим, він стверджує, що формат взаємовідносин США-КНР-РФ, котрий не звільнився від узалежнення відносин двох сторін з позицією третьою сторони, що визначає подальші вектори взаємодії у стратегічному трикутнику [21, с. 184].

Показовим у цьому контексті є думка експертів Ради з питань зовнішньої і оборонної політики РФ і Інституту зовнішньої і оборонної політики, якими був підготовлений спільний ситуаційний аналіз «Сучасний Китай: виклик чи можливості, що відкриваються?». Керівником проекту виступив С.