Підтримав дану точку зору і заступник директора Московського центру Карнегі Д.В. Тренін [23; 24; 25].

Частина російських науковців вважає, що зростаючий політико-економічний потенціал КНР є для Росії потенційною пасивною загрозою. Визначальним мотивом їх позиції є теза про реальну можливість переорієнтації головного вектору політики держави на Схід, на партнерство з Китаєм і надалі на створення російсько-китайської антизахідної коаліції. Ця точка зору відображена в роботах А.М. Хазанова, Г.Д. Толорая, Л.І. Кондрашової тощо.

Прогнозуючи вектори розбудови системи міжнародних відносин в АТР в період постбіполярності, відомий російський сходознавець О. Воскресенський стверджує: «Не буде перебільшенням сказати, що від того, чи зуміє Вашингтон і Пекін створити коаліції, які «лобіюватимуть» їх моделі світоустрою, і від того, до якої з них приєднається Росія, буде залежати майбутній світоустрій» [26].

Представники песимістичного напряму занепокоєнні динамікою нарощування Китаєм політико-економічного потенціалу, що в сучасних умовах і в прогнозованому майбутньому змінить статусно відносини між РФ та КНР. Росія буде відігравати роль партнера чи помічника світового центру сили - Китаю. Силовий варіант врегулювання потенційних політичних та економічних суперечностей між КНР та РФ можливий за умов, «якщо американські стратеги зможуть перенацілити інтереси Китаю з Тайваню на Середню Азію і російський Далекий Схід з метою оволодіння цими територіями «мирним шляхом», може бути спровокований збройний конфлікт, в якому Збройним Силам Росії будуть протистояти укомплектовані сучасним озброєнням і військовою технікою з'єднання і частини армії КНР, які знаходяться в постійній готовності», - стверджує А. А. Корабельников [27, с. 16]. Близька за своїм змістом точка зору простежується у висвітленні російським політологом С.О. Голодінкіною перспектив економічного співробітництва формату РФ-КНР. Із стриманим оптимізмом ставиться до перспектив еволюції російсько-китайської взаємодії в економічній та військово-технічній сферах В.Г. Ганшин.

Прагматично ж налаштовані російські сходознавці вважають, що через модернізацію військової сфери Китай перейде до статусу економічної наддержави, що у свою чергу дещо знизить рівень потреби у складних озброєннях. Оскільки розвиток китайської економіки виступить каталізатором процесу розширення зв'язків з оточуючими країнами, що унеможливить розв' язання гострих проблем, саме військовими засобами. На думку прагматиків, китайська оборонна модернізація не зможе за короткий проміжок часу створити сучасну армію, яка за своїми якісними показниками буде переважати збройні сили РФ, хоча економічно Китай має переваги над Росією. Росія продовжуватиме зберігати пріоритет над Китаєм у сфері озброєнь. Разом з тим, ця перевага є тягарем, який відтягує російську внутрішню оборонну реформу. Таким чином, співвідношення міжнародних статусів РФ і КНР прийде до рівноваги. Відповідно, розбудовуючи новий світоустрій, необхідно поглиблювати економічне, політичне і військове співробітництво; якщо російсько-китайські відносини будуть і надалі динамічно розвиватися, дві країни повинні ефективно управляти силовими розривами між ними. Ця позиція відображена в публікаціях С. Врадія, В. Стефашина, Д.А. Асфари, А.Г. Ларіна, П.Б. Камєннова, Д. Мосякова, С. Пуденко, Я. Бергера, С.М. Рогова, Г.В. Кірєєва, Д.А. Жирнова, Т.В. Бордачьова тощо.

Складовою частиною досліджень російських науковців є характеристика та прогнозування розбудови безпекових моделей в Азійсько- Тихоокеанському регіоні, а також висвітлення відмінностей цього процесу від трансформації європейської системи безпеки на рубежі ХХ-ХХІ ст. Ця проблематика знайшла своє відображення в працях В.Е. Петровського, В.Ф. Лі, В.П. Федотова,

В. Болятко, ІН. Кравченко, А Загорського, Р.Ш. Алієва,

А. Плотнікова, С. Смірнова, Р. Карлусова, П. Мозіаса тощо. Виділимо колективну монографію під редакцією Г.І. Чуфріна [28]. У роботі з використанням ґрунтовної джерельної бази проаналізовано модернізацію поняття національна безпека в КНР в умовах глобалізації. Висвітлено перспективи раціональної адаптації світового співтовариства до Китаю, який глобалізується і відповідно до його адаптації в нових умовах до характеру взаємовідносин з США та РФ.

Окремим сегментом досліджень, присвяченим питанням безпеки, є висвітлення конфліктогенних регіональних проблем: «корейської» та тайванської проблем. Серед новітніх праць російських науковців доцільно виокремити монографію

Р.А. Міровицької, в якій з використанням суттєвого архівного матеріалу висвітлюються джерела та витоки виникнення проблеми Тайваню й позиції США, СРСР у внутрішньополітичній боротьбі в Китаї в 1940-х рр. [29]. Заслуговує на особливу увагу монографія А.В. Островського «Тайвань напередодні ХХІ століття» [30], в якій на основі значного фактичного матеріалу автором здійснено комплексний аналіз проблем економічного, політичного та соціального розвитку Тайваню у 80-90-ті роки.

Значення та детермінуюча роль тайванської проблеми щодо відносин між КНР та США аналізується в розробках В.Н. Усова, З.Д. Каткової, А. А. Москальова, Л.М. Гудошнікова та В.Г. Ганшина. Еволюція співвідношення регіональної стабільності в контексті тайванської проблеми та модернізації збройних сил Китаю представлена в аналізі фахівців Інституту Далекого Сходу РАН під керівництвом Е.Н. Румянцева [31].

Розпад СРСР, встановлення РФ дипломатичних відносин з Республікою Корея, ядерно-ракетна проблема КНДР спричинили підвищення інтересів науковців до корейських проблем. Разом з тим, російські автори в своїх роботах приділяють значну увагу саме інтересам РФ на півострові та аналізують її відносини з РК і КНДР, але в них окреслені й окремі аспекти корейської політики США [32-35].

Виходячи з аналізу сучасної російської історіографії, можна виокремити чотири основні концептуальні підходи до розгляду проблеми формування зовнішньополітичної стратегії РФ