Основні тези дослідження. Історія суспільного розвитку свідчить, що в часи кризових, переломних його періодів актуалізується увага до міфологічної складової політики. Зауважимо: сама політика нині все більше набуває ознак міфа. На тлі політизації масової свідомості все більше міфологізується уявлення людей про роль і місце політики і політиків у вирішенні проблем і завдань розвитку держави, суспільства. Міфологічна складова, особливо в періоди переоцінки цінностей, визначення напрямів політичного розвитку, стає все більш вагомою.

Політичний міф став складовою століттями відпрацьованої і удосконаленої технології управління суспільною свідомістю. Наприклад, публічна політика є певним міфологічним простором, де творяться, живуть, конкурують, гинуть і відроджуються психологічні, ідеологічні та етнополітичні міфи. В сучасних умовах міф все більше набуває раціональних ознак хоча б тому, що стає інструментом раціональної політики, яка використовує міф для реалізації прагматичних цілей. У ситуації прагнення до створення єдиного, цілісного світогляду, прийнятного для суспільства, виникає сучасний політичний міф. А в нинішніх умовах невизначеності, наростання всеохоплюючої кризи він починає діяти як своєрідний захисний механізм соціуму.

Парадоксальність полягає в тому, що міф, за визначенням - явище ірраціональне, все більше слугує раціоналізації політичного управління, що має на меті реалізацію прагматичних цілей.

Стрижневим поняттям управління є людина. Тому важливу роль у розкритті сутності управління відіграють різні види міжособистісної взаємодії. Здебільшого вони викладені та проаналізовані в межах соціологічного знання [17; 18; 19 та ін.].

Зазначені теорії можна використовувати як методологічну базу для дослідження управлінських відносин. В основі управлінських взаємодій лежить соціальна взаємодія, яка може проявлятися на мікро- (взаємодія між окремими індивідами) і макрорівні (різні соціальні групи, урядові і громадські організації тощо).

Відповідно до теорії обміну [27], поведінка людини обумовлена, щонайменше, чотирма принципами:

чим частіше вчинок винагороджується, тим частіше він повторюється;

якщо в минулому у певній ситуації мала місце винагорода, то люди прагнуть знову створити таку ситуацію;

якщо винагорода велика, люди готові затрачати для її одержання більше зусиль;

воли потреби людини майже цілком задовольняються, то вона меншою мірою прагне докладати зусиль для їх задоволення.

За допомогою цієї теорії можна аналізувати найскладніші види обміну - владні відносини, переговорний процес, лідерство тощо.

Теорія символічного інтеракціонізму [28] вказує на існування двох видів дій: незначущі, чи автоматичні рефлекси і значимі дії, засновані на інтерпретації стимулів. Інтерпретація стимулів полягає у встановленні зв'язку стимулів із певним символом і у виборі відповідної реакції завдяки осмисленню цього символу. Комунікація стає можливою саме завдяки тому, що люди надають однакового значення даному символу.

Теорія «управління враженнями» [26] розглядає соціальні ситуації як драматичні вистави в мініатюрі: люди діють як актори на сцені, використовуючи «декорації» і «навколишнє середовище» для створення певного враження.

Психоаналітична теорія виходить з того, що індивіди утворюють соціальні групи і залишаються в них здебільш тому, що в них формуються почуття відданості і покірності лідерам групи. Згідно зі З. Фрейдом [21], це відбувається не тому, що лідери володіють якимись особливими якостями. Скоріше, це обумовлюється тим, що люди ототожнюють лідерів із могутніми, богоподібними, міфічними особистостями, якими в дитинстві, можливо, здавалися їхні батьки.

Ідеї психоаналізу стали одним з істотних джерел сучасного психологічного підходу в дослідженні політичних явищ. Основи психоаналізу політичних режимів були закладені у праця Е. Фромма і В. Райха [16; 23]. Методологічний підхід щодо дослідження політичної поведінки був сформульований З. Фрейдом [21]. Політичний психоаналіз допомагає за фактами політичного життя побачити глибинні причини їх виникнення і розвитку.

Усі представлені теорії свідчать про те, що люди так чи інакше прагнуть упорядкувати свої міжособистісні зв'язки. Тут і виникає необхідність в урахуванні міфологічної складової в управлінських процедурах, у структуруванні процесу управління, у формуванні норм і ролей, на підставі яких установлюється порядок (або зразок) управлінської взаємодії.

Своєрідну революцію в політико-управлінських науках здійснив біхевіористський метод (Ч. Мерріам і Г. Лассуел [28; 30]). Його застосування в політичному менеджменті ґрунтується на переконанні, що політика як суспільне явище має, насамперед, індивідуальний вимір, і тому всі групові форми діяльності вона прагне вивести саме з аналізу поведінки індивідів, об'єднаних груповими зв'язками. На думку автора, абсолютизація такого підходу іноді призводить до того, що психологічна орієнтація стає домінуючим мотивом участі в політичних процесах. Короткий аналіз зазначених теорій актуалізує, з точки зору доцільності, можливості існуючих підходів до проблеми, якій присвячена стаття.

З точки зору структурно-функціонального підходу, міф є мовою образів, що володіє чіткою структурою і здатний передавати знання про світ не гірше, ніж абстрактна логіка (за К. Леві-Стросом). Міф пояснює соціальну реальність і поширює таке пояснення на процеси управління.

Символічний підхід: міф - одна з символічних функцій (поряд з наукою, мистецтвом, релігією, мовою), що властиві людині, і «використовується» нею там, де розум шукає складності. Міф дає простоту безпосередньої даності (Е. Кассирер).

Психоаналітичний підхід: міф - найбільш оформлене вираження індивідуального (З. Фрейд) або колективного (К. Юнг) несвідомого.

Значною мірою міфологізована суспільна свідомість вимагає докорінної зміни «матриці» політичного мислення, політичного менеджменту. Кризовий стан актуалізує проблему пошуку ефективних засобів подолання суспільних конфліктів. Це час «розквіту» політичної міфології. Політичні міфи певною мірою формують політичну свідомість, впливають на мислення й дії людей, мобілізують їх [24]. Таким чином, міф формує не тільки сприйняття, але й, що важливіше, спрямовує в певне русло емоційні енергії, найчастіше