У ХХІ столітті міф змінює свою сутність і функції. По-перше, він є взаємодією раціонального та ірраціонального в більшій мірі, ніж в попередні епохи. По-друге, в ХХІ столітті відбувається сплеск міфологічної творчості на тлі кардинальної зміни шляхів суспільного розвитку майже половини людства, коли стало очевидним, що шлях до комунізму виявився утопією, міфом. Тому замість глобального міфа про можливість побудови комунізму на порожньому часово-просторовому вимірі народжуються нові міфи про унікальність тих чи інших країн, шляхів їх розвитку, їх ролі в Європі, світі тощо. По-третє, міф, особливо політичний, став складовою століттями відпрацьованої і удосконаленої технології управління (маніпулювання) суспільною свідомістю.

Публічна політика теж є певним міфологічним простором, де творяться, живуть, конкурують, гинуть і відроджуються психологічні, ідеологічні та етнополітичні міфи.

Фактор віри у сприйнятті й прийнятті політичного міфа як підстави політичних дій і рішень, політичного управління превалює в тому сенсі, що для повної й адекватної реалізації програми необхідно вірити в її успішність. Віра в реалізацію, доцільність, правильність реформ, наміченого курсу супроводжувала всі великі (як позитивні, так і негативні) перетворення. Особиста й масова віра потрібна й сьогодні, у перехідний, кризовий період українського суспільства, коли розбіжність між сподіваннями населення та реальними результати створюють напруження і загрожують його цілісності. Потрібні орієнтири у вигляді міфів, які б визначали подальший напрям, очікувані результати політичного, соціально- економічного розвитку та частково знімали соціальну напругу.

Міф актуалізує дещо призабутий жанр соціальної утопії, який максимально зближує політичну міфологію, політичну ідеологію і політичний менеджмент у пошуку оптимальних моделей політичного, а відтак і соціального порядку, в якому б гармонійно поєднувалися цінності різних поколінь, особистісні та суспільні інтереси. В такому значенні політична міфологія виступає, передусім, як засіб моделювання нового образу політичної реальності, який може втілитися в концептуальних положеннях нової системи політичного управління. Остання все більше нагадує процес переходу системи з одного стану в інший.

У контексті проблеми, що аналізується, доцільним було б і врахування окремих особливостей сприйняття об'єктивних параметрів у «координатах» міфічного. Наприклад, відомий технократичний «міф емпіризму», або «міф про статистичні дані». Дуже поширеним є переконання, що досить отримати «всі» необхідні дані, щоб побудувати «невразливу» модель будь-якого політичного чи суспільного явища і на його основі побудувати «ідеальний» алгоритм управління процесами. Варто зауважити, що для політичного проекту такими даними будуть не лише об'єктивні показники, але й цілий пласт суб'єктивного сприйняття, відчуттів, емоцій, вольових проявів тощо. В модель, що враховує «всю» інформацію для проектування і управління, вони вписуються досить складно. Мета будь-якого політичного проекту - це ідеалізований об'єкт, уявне утворення. І в процесі політичного управління на ранньому етапі проектування ця мета має вигляд теоретичного твердження, яке співвідноситься з ідеалізованим об'єктом. Без його міфологізації неможливо описати очікувану граничну якість як цілісну беззаперечну систему. Реально вона складається не тільки з статистичних даних, схем, операцій, але й з образів, символів тощо.

Специфіка політичної нормативності, яка вимагає наявності в ній «життєвого» виміру, полягає в чітко вираженій залежності норм від конкуруючих інтересів, у плюралізмі норм і способів їх інтерпретації. «Якщо ми приймаємо для себе світ, вибираючи його з безлічі можливих світів, то наслідком стає множинність моральних і правових настанов; плюралізм політичної дії в суспільстві й державі» [5, с. 158].

Тут зазвичай немає строгої деталізації, притаманної більшості управлінських систем. Поруч з «офіційно» встановленими імперативами діє безліч «похідних» норм, що відбивають або спотворюють офіційні. Без урахування в політичному менеджменті цих аспектів, аналіз політичних подій і явищ ще довго базуватиметься на твердженні, що багато чого в політиці взагалі відбувається «мимоволі», «всупереч» або ж з «незрозумілих» причин. Реальна політична дія, вибудовуючись за нормою, постійно виходить за її межі. Життя не вкладається в систему твердих правил. До того ж, правила мають властивість конкретизуватися відповідно до нових вимог і обставин та спотворюватися в залежності від способу тлумачення і соціальної потреби діяти так, а не інакше.

У результаті на допомогу політичному менеджменту знову має прийти міфологія (політична, соціальна) для вирішення суперечностей, які проростають із самої суті людської природи.

Висновки. Взаємовплив політичного менеджменту і політичної міфології є досить істотним. Більше того - міфологічні уявлення виконують певну регулятивну функцію у проектуванні та реалізації політичних управлінських процесів. Сучасне політичне управління не буде ефективним без урахування регулятивної функції міфа в політичному менеджменті, аналізі динаміки суспільної думки і пошуку шляхів впливу на настрої громадян і образи майбутнього.

ЛІТЕРАТУРА

Афанасьев Ю.Г. Человек в системе управления. - М.: Знание, 1975. - 176 с.

Виханский О.С. Проблемы развития управления общественным производством. - М.: Изд-во МГУ, 1991. - 140 с.

Выдрин Д. Политика, история, технология, экзистенция. - К., 2001. - 432 с.

Дегтярев А.А. Теория принятия политических решений в структуре социальных и управленческих дисциплин // Полигнозис. - 2002. - № 2. - С. 115-125.

Демидов А.И. Категория «политическая жизнь» как инструмент человеческого измерения политики // Полис. - 2002. - № 3. - С. 156-162.

Дмитриева М.С. Социальное управление в социалистическом обществе / Автореф. дис. ... докт. филос. наук. - М., 1989.

Концепции управления: вчера, сегодня, завтра // Проблемы теории и практики управления. - 1997. - № 1.