УДК 378

Н. М. КОЛІСНІЧЕНКО

НОВА ОСВІТНЯ ПАРАДИГМА В ПІДГОТОВЦІ СУБ'ЄКТІВ ПОЛІТИЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: МОЖЛИВОСТІ ТА ЗАГРОЗИ

Визначено особливості підготовки суб'єктів політичної діяльності та лідерів, які пов'язані із змістовною складовою, організацією навчання. Проаналізовано модель PAEI ("P" - Producing (виробництво), "A" - Administrating (адміністрування), "E" - Entrepreneuring (підприємництво), "I" - Integrating (інтеграція). Розглянуто приклади неформальної освіти в підготовці активних громад, аналізує відповідний закордонний досвід.

The peculiarities of politics activity subjects and leaders which are connected with content and learning organization are analyzed. The model PAEI ("P" - Producing, "A" - Administrating, "E" - Entrepreneuring, "I" - Integrating is analyzed. The author studies the samples of non-formal education in active communities training, analyses the relevant foreign experience.

У сучасних розвинутих країнах світу та Європи освіта та підготовка суб'єктів політичної діяльності є досить сформованою системою. Її початковий етап - це привілейовані школи, для вступу до яких необхідно пройти тестування своїх здібностей і нахилів. На етапі середньої освіти відбувається диференційований відбір, своєрідна селекція потенційних лідерів на навчання у престижних елітних вищих навчальних закладах, які забезпечують подальше гарантоване входження в політикум країни.

Освіту суб'єктів політичної діяльності можна розглядати, виходячи з таких положень: вона є "ідеологічним" обґрунтуванням доцільності та необхідності цілеспрямованого формування їхньої свідомості; необхідність формування власної системи освіти суб'єктів політичної діяльності, тобто формування принципів цієї системи.

Мета статті проаналізувати особливості підготовки суб'єктів політичної діяльності та лідерів, пов'язані зі змістовною складовою, організацією навчання.

У довідниковій літературі існує таке визначення поняття "політик" - це людина, яка професійно займається політичною діяльністю, обіймає чи прагне до певної громадської посади [1]. У світі прийняте таке розуміння: політика - "особа, яка задіяна в партійній політиці; той, хто прагне або займає державну посаду; особа, яка займає політичну посаду; особа, майстерна у політичному керівництві чи управлінні; державний діяч чи діячка; експерт у політичних справах або політичному керівництві" [10].

Політики можуть належати до виконавчої влади (особливо вищі посадові особі, наприклад президент, мер), судової влади (наприклад посади мирового судді чи окружного прокурора в США), але більшість політиків належить до законодавчої влади (члени парламентів, міських рад).

О. Кілієвич дає таке визначення: "в теорії суспільного вибору - це обрані управлінці - від президента країни до мера міста, депутати парламентів і місцевих виборних органів самоврядування. Політики можуть об'єднуватися в різні коаліції, найбільш поширеною формою таких коаліцій є політичні партії" [2, с. 137].

Існують такі види посад політиків: депутат, міністр, президент, прем'єр-міністр [1]. Депутат в Україні - особа, обрана виборцями відповідного виборчого округу до представницького органу державної влади або до органу місцевого самоврядування на засадах загального рівного та прямого виборчого права при таємному голосуванні [1]. Міністр - посадова особа, яка стоїть на чолі міністерства. Президент - титул найвищої посадової особи держави. Прем'єр-міністр - голова уряду, керує повсякденною діяльністю уряду, очолює адміністративний апарат. Як правило, Прем'єр-міністр - лідер політичної партії, що має більшість у парламенті, або лідер партійної коаліції і керує фракцією парламентської більшості [1].

До суб'єктів політичної діяльності ми відносимо ті групи осіб, які на практиці займаються професійною політичною діяльністю:

· ті, хто займає посади, які прирівнюються до поняття "політик" і займаються безпосереднім виконанням повноважень органів державної влади центрального рівня;

· керівники регіональних і місцевих органів управління (губернатори, мери тощо);

· депутати законодавчих органів влади різного рівня;

· члени політичних партій, рухів тощо, чия партійна діяльність диктує їм необхідність присвячувати весь час політичній справі цих організацій.

Підготовка та професійний розвиток суб'єктів політичної діяльності може здійснюватися на трьох рівнях:

· для окремих представників політикуму (навчальні програми),

· у межах інституцій на робочому місці,

· у межах ширшого професійного середовища (участь в асоціаціях).

· Зазначимо, що при цьому акцентується значення технологій і

· практики освіти суб'єктів політичної діяльності, які повинні спрямовуватися на формування особливої свідомості, активізації процесів професійного розвитку, потреби до їхнього творчого самовдосконалення.

Є багато стратегій, підходів і методологій розвитку здібностей суб'єктів політичної діяльності. У цьому напрямку здійснюється чимало спроб, прикладаються зусилля на національному, регіональному і міжнародних рівнях. Аналогічні зусилля докладаються на рівні багатьох університетів, інститутів з розвитку управління, інших вищих навчальних закладів.

Д. Карневалу причиною життєвої необхідності навчання називає те, що сучасне оточення, яке стає все менше і менше передбачуваним, не сприймає запрограмовану реакцію на його зміни. Тому для людини необхідно якнайшвидше оцінити масштаб і значення свого досвіду та синтезувати і транслювати його у практичні знання, такі, що використовуються на практиці [4, c. 151-152]. На загрози програмованості вказував відомий філософ та соціолог І. Ілліч, який доводив, що сучасна система освіти, замість того, щоб вчити людину пізнавати і самостійно думати, програмує її жити відповідно до очікувань установи [5]. Швидка реакція та пристосовність є важливими індивідуальними характеристиками сучасного світу. Людині необхідні знання не на кроткий період. Людина повинна володіти інструментарієм навчання на довгий термін.

Робота суб'єктів політичної діяльності завжди була знаннєво інтенсивною. Працюючи на відповідальних посадах центрального, регіонального чи місцевого рівня, вони повинні демонструвати в декілька разів більше володіння професійними, технічними та управлінськими навичками. "Доповідь з питань розвитку управління" Офісу США з управління персоналом визначила низку компетенцій, необхідних для