УДК 316.42, 351

Т.В. БЄЛЬСЬКА

ДЕМОКРАТИЧНИЙ ТРАНЗИТ: СПЕЦИФІЧНА РИСА СУЧАСНОГО СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ

Проаналізовано різні концепції та підходи в трактуванні терміна "демократичний транзит", охарактеризовано періоди зміни політичних процесів у різних частинах світу, визначено гармонізацію інтересів держави з прагненнями громадянського суспільства, пріоритетним напрямком суспільного розвитку.

The article reflects the changes of the political landscape in the different regions of the world during their democratic transitional periods. The author focuses on the interrelations of government structures and civil society. The analysis of the scientific-methodological literature on the above mentioned topic has been made by author.

У ХХ ст. у країнах пострадянського простору розпочався процес становлення демократії. Одним з усталених виразів, що характеризують даний період, є поняття демократичного транзиту. Термін "транзитний" у перекладі англійської "transitional" означає перехідний, транзитний. Парадигма транзиту домінує в наукових публікаціях із проблем демократизації. Засновником транзитології вважається американський політолог Данкварт Растоу, який у 1970 р. першим піддав політичному аналізові процеси демократизації в роботі "Переходи до демократії" [3].

Дослідженню цієї проблематики присвячені роботи вітчизняних науковців В. Ребкала, Л. Шкляра, С. Телушина, В. Шахова. Найкраще проблема транзитологїі представлена у роботах зарубіжних вчених Г. О'Доннела, Ф. Шміттера, Т. Карозерса, Д. Кіна, Ф. Веффорта, Ф. Фукуями, С. Хантінгтона, М. Макаричевої, М. Баранова, О. Малінової. Сформувався напрямок у політології, що отримав назву політології демократичного транзиту або транзитології.

Незважаючи на здобутки, слід зауважити, що процес усвідомлення ідеї демократичного транзиту в Україні ще далеко не завершився. Актуальність дослідження демократичного транзиту в державному управлінні та місцевому самоврядуванні зумовлюється, передусім, відсутністю в Україні на поточний момент комплексного системного дослідження цього феномену.

Метою даної роботи є спроба проаналізувати підходи до визначення поняття "демократичний транзит".

Головний напрям перехідних суспільств визначається діяльністю політичних інститутів щодо формування засад демократичних перетворень у державі і становлення громадянського суспільства. Формування громадянського суспільства, що складається із соціальноактивних громадян, є необхідною складовою частиною сучасної демократії. Носії різноманітних соціальних груп і інтересів, залишаючись незалежними від держави, формують новий, кращий тип громадян - більш інформованих, більш соціальноактивних за складом свідомості.

Демократичний транзит - політичний процес, що відбувається в існуючому правовому полі держави та супроводжується зламом інститутів політичного режиму, що відживає, встановленням і зміцненням широкої мережі демократичних інститутів громадянського суспільства й посиленням демократичних функцій державно-владних структур [7, с. 9].

Демократичний транзит - процес трансформації посттоталітарних суспільств, що має на меті заснування демократії. Він охоплює весь спектр суспільних відносин, а саме: політику, економіку, соціальну структуру, управління, культуру та духовну сферу.

Термін "демократичний транзит" вимагає встановлення низки критеріїв, до яких можна віднести причини, тривалість, періодизацію, зовнішньополітичний аспект та результати.

Основною причиною зміни політичних режимів є політична та соціально-економічна криза в суспільстві.

Перехід до демократії (демократичний транзит) розуміється як тимчасовий процес. Політологи "демократичний транзит" трактують як процес трансформації посттоталітарних суспільств, що має на меті заснування політичної демократії. При цьому акцентуємо увагу на слові "транзит" - спосіб руху до мети, маршрут, в якому не виключені як прямі й гладкі відрізки шляху, так і ямкуваті, тупикові" [3]. Він є нечітким періодом часу, що протікає між падінням тоталітарного режиму і моментом, коли важелі влади виявляються під повним контролем демократичного режиму, що змінює його. Цей період зазвичай завершується, коли дана демократія наділяє себе законними інститутами і конституцією, коли демократичні керівники забезпечили своє верховенство, визнане армією і номенклатурою, що робить можливим мирний перехід влади [1, с. 115].

С. Хантінгтон вводить поняття "хвиля демократизації", під якою розуміє певні завершені цикли переходу до демократичних режимів. У своїй книзі "Третя хвиля. Демократизація в кінці XX ст." (1991 р.) він пропонує таку періодизацію: перший підйом хвилі (1828 - 1926 рр.), перший спад (1922 - 1942 рр.), другий підйом (1943 - 1962 рр.), другий спад (1958 - 1975 рр.), третій підйом (1974 р. - і до сьогодні) [9]. Схематично зобразимо цикли "демократичних транзитів", взявши за основу періодизацію С. Хантінгтона, та співвіднесемо зі світовими історичними процесами та процесами соціально-економічного розвитку (рисунок).

Під час першого підйому (1828 - 1926 рр.) хвилі відбувається період становлення демократичних інститутів. Запроваджуються вибори як демократичний інститут. Спочатку чоловіки отримують право голосу: відміняється майновий ценз, залишається тільки віковий. У багатьох країнах встановлюються більш демократичні форми правління - конституційні монархії і республіки. Припиняють своє існування Російська, Австро-Угорська, Німецька імперії. Значну роль у процесі демократизації відіграли політичні партії, що в більшості країн виникають у ХІХ ст. Ірландія, Ісландія, Швейцарія отримують незалежність. Тобто це початковий період становлення елементарних державних демократичних інститутів в індустріальних країнах.

Перший спад демократичної хвилі відбувається в 1922 - 1942 рр. Це період встановлення тоталітарних, фашистських, комуністичних режимів. В Італії приходить до влади Муссоліні, в Німеччині - Гітлер (після чого припинила існування Веймарська республіка). Воєнні перевороти та скасування демократичних режимів відбулися в Польщі, країнах Прибалтики. Фашистські режими встановлюються в Австрії, Чехії, Греції, Португалії, Іспанії. Це період антидемократичних рухів і встановлення тоталітарних режимів, що відбуваються на фоні економічної та політичної кризи в державах.

Друга світова війна сприяла появі другої хвилі демократизації (1943 - 1962 рр.). Цей період характеризується крахом колоніальної системи і появою нових