Другий спад (1958 - 1975 рр.) характеризується встановленням у цілій низці країн авторитарних режимів. Зміни відбулися перш за все в країнах Латинської Америки. Антидемократичні процеси відбуваються в азіатських країнах: Пакистані, Кореї, Індонезії, Філіппінах, Турції та ін. Останній період деколонізації призвів до встановлення в африканських країнах авторитарних режимів.

Третя хвиля демократизації розпочинається падінням португальської диктатури в середині 1970-х рр. У країнах Азії і Латинської Америки відбувається лібералізація авторитарних режимів та перехід до демократії. У кінці 80-х рр. ХХ ст. демократична хвиля охопила країни "соціалістичного табору". На зміну однопартійності приходить багатопартійність, відбуваються альтернативні вибори (за участю кількох кандидатів). На політичній карті з'явилося багато нових демократичних держав.

За характером демократичних перетворень С. Хангтінгтон виділяє три варіанти демократичного транзиту: трансформацію, зміщення та заміщення [7, с. 11].

Процес трансформації відбувається з ініціативи та активної участі владних структур. До узагальнених характеристик політичної трансформації Н. Дармограй відносить: структурно-змістовне перетворення політичної системи, спрямоване на розкриття всіх її потенційних можливостей; раціоналізацію та забезпечення ефективної влади як вирішального чинника довіри до влади та підтримки її громадянами; диференціацію та кристалізацію соціальних інтересів, їх політичну інституціоналізацію, яка передбачає формування розгалуженої мережі соціально-економічних, політичних, правових та інших інституцій сучасного суспільства, спрямованих на забезпечення стабільності соціального порядку; забезпечення широкої участі громадян у суспільному житті; інтеграція суспільства на нових засадах через створення цілісної системи політичної соціалізації. Таким чином, парадигма перехідного періоду орієнтує всі зацікавлені сторони політичного процесу на активну взаємодію [4, с. 40].

Демократії в різних країнах мають яскраво виражений національний характер і формуються під впливом ментальності окремого народу. Але слід відзначити глобальний характер транзитних процесів. Учені визначають насильницькі і ненасильницькі транзити. Л. Уайтхед у роботі "Інтернаціональний вимір демократизації: огляд альтернатив" відзначає застосування трьох видів насильницького ослаблення авторитаризму і нав'язування демократії - злиття (incorporation), вторгнення (invasion) і залякування (intimidation).

Значно поширенішими є ненасильницькі форми послаблення авторитарних режимів ззовні. І. Муравчик у роботі "Експорт демократії" відносить до них: моральний тиск, економічний тиск, дипломатичні дії, організація теле- та радіотрансляцій на ті країни, в яких інформація зазнає ретельної цензури з метою прориву інформаційної блокади, надання матеріальної та організаційної допомоги внутрішній опозиції режиму, використання освітніх і професійних обмінів між країнами з авторитарними і демократичними формами правління, демонстраційній ефект успішної демократизації в сусідніх або споріднених до авторитарної країни державах.

Слід звернути увагу на те, що в сучасному глобальному світі будь-яка держава не може діяти без огляду на світове співтовариство. Сучасний світовий простір відзначається посиленням крос-культурних взаємодій, тобто взаємних впливів національних культур, а значить, і соціальних та політичних процесів.

Зі встановленням демократичних інститутів завершується період демократичного транзиту, що переходить у демократію. Англійський політолог Дж. Кін інтерпретує демократію "як важкий процес розподілу підзвітної влади, що розширюється, між численними публічними сферами, які існують усередині інституційно різних сферах громадянського суспільства та держави і у сфері їх взаємодії" [5]. Участь громадян у суспільному житті є ознакою громадянського суспільства. В ідеалі громадянське суспільство створює проміжний рівень управління між індивідуумом і державою. Воно здатне вирішувати конфлікти і контролювати поведінку громадян, не звертаючись до механізмів суспільного примусу. Замість того, щоб закидати відповідальних осіб все новими вимогами, і тим самим робити систему неефективною, громадянське суспільство пом'якшує конфлікти і покращує соціальний клімат [6].

Отже, головне завдання держаного управління в умовах демократичного транзиту полягає в системній трансформації перехідних суспільств, які природно зорієнтовані на взаємодію державних інститутів і громадянського суспільства в процесі вироблення та реалізації загальних рішень, що запобігає появі та розгортанню суспільно-політичної кризи.

Література:

1. Баранов Н.А. Трансформации современной демократии: Учеб. пособие. - СПб.: Балт. гос. техн. ун-т, 2006. - 215 с.

2. Веффорт Ф.С. Что такое "новая демократия"? // Международный журнал социальных наук. - 1993. - № 3. - С. 125 - 139.

3. Гавриш С.Б. Шлях від комунізму до демократії більш довгий і тернистий, ніж шлях від демократії до комунізму // Регіон. - 1999. - № 22. - 17 лип.

4. Дармограй Н. Культура влади трансформаційного періоду // Вісник НАДУ. - 2005. - № 1. - С. 39 - 50.

5. Кин Джон. Демократия и гражданское общество / Пер. с англ.; Послесл. М.А. Абрамова. - М.: Прогресс-Традиция, 2001. - 400 с.

6. Карл Т.Л., Шмиттер Ф. Что есть демократия? [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.politnauka.org/library/dem/karl- shmitter.php

7. Сучасні політичні інститути та процеси в умовах реформування політичної системи України: Програма та методичні рекомендації для слухачів за спеціальністю "Державне управління" / Укл. В.В. Лісничий, О.В. Радченко. - Х.: Вид-во ХарРІ НАДУ "Магістр", 2006. - 22 с.

8. Фрэнсис Фукуяма. Конец истории? [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.politnauka.org/library/dem/fukuyama-endofhistory.php

9. Хантингтон С. Третья волна. Демократизация в конце ХХ века: Пер. с англ. - М.: Росс. полит. энцикл. (РОССПЭН), 2003. - 368 с.